Liudmila

– Та що ж ти так вчепилася міцною хваткою в це старе?! Воно в тебе висить і годує міль! – обурено голосила сестра. – А мені заміж виходити

Ключ насилу обернувся в замку – двері нарешті відчинилися. Олена зробила крок через поріг, струшуючи з чобіт мокрий сніг. З кухні вже долинали голоси. – …ну ти подивися,

Дарія з цвинтаря йшла одна, остання. Вона б і ще залишилася, але сусідка кликала, поминати час, люди чекають. Поминальний стіл був накрити у їдальні. Родичі, діти, знайомі, колеги

Ніна прийшла додому із роботи. Великий пакет продуктів – на тиждень має вистачити, якщо не буде несподіваних гостей. Але гості вже були. На кухні йшла чергова нарада родичів

Мати пішла із життя наприкінці листопада, коли земля вже промерзла. Павло стояв біля могили, дивився у чорну яму і не міг повірити, що мами більше нема. Її руки,

– Не смій так говорити про моїх дітей! – чоловік гупнув по столу долонею. – Вони тоді були молоді, нічого не розуміли. Віка в лікарні, їй ставлять крапельниці,

Світлана збирала речі. Сльози вже скінчилися, залишилася тільки злість. Три дні тому Василь прийшов із роботи й одразу почав говорити про розлучення. В нього інша, вже цілий рік.

Аліна вилетіла з весільного бутіка з таким почуттям, наче у неї за спиною виросли крила. Їй двадцять дев’ять, Кирилові – тридцять три. Обидва знають ціну грошам. Надворі –

Мене здали в будинок для людей похилого віку, коли онукові було тринадцять років – у вісімнадцять він приїхав і забрав мене. Я пам’ятаю той день до найменших подробиць.

Ремінь із пряжкою глухо стукнув об спинку стільця. Андрій крутився перед дзеркалом у передпокої, поправляючи комір сорочки. Сорочка була нова, вузька, на два розміри менша, ніж він носив