Liudmila

Мені 55. Ця історія трапилася  багато років тому, але вона дотепер  лежить тяжким тягарем на душі… Ми з моїм братом Сашком були, як то кажуть «не розлий вода»,

Синку мій рідненький – прошепотіла мати. Хвороба повільно забирала її життя. Прошу тебе, не кидай Тетяну, треба її доглянути. Що поробиш, якщо вона не така як треба. Але

Діти, що ростуть без батьків. Жінки, які роками не бачать своїх коханих. Тяжкі умови праці… Здавалося, це все не про мене… Але довелося і мені спакувати валізи й

Весілля було гучне, страви смачні, напої міцні, подарунки коштовні, але, на жаль, все це не є запорукою родинного затишку… На весілля нам подарували батьки чоловіка ключі від двокімнатної