– Марино, ти на мене більше не розраховуй, а тому, хто наступного разу сидітиме з Владиком, напиши, коли пилотяжити, або пральну машинку коли вмикати! Ще краще – роби це сама! – Зауважила я сестрі
Різниця у віці з моєю молодшою ​​сестрою була лише два роки. Звичайно, коли ми навчалися в школі, я могла без особливих проблем “клацати” її завдання з математики, фізики,
– Після того, як у будинку для людей похилого віку я зустріла свого давнього знайомого, довелося розчарувати дочку – продаж моєї квартири скасовується
Переїхати в будинок для людей похилого віку донька вмовляла мене понад рік, мовляв, за тобою потрібен нагляд, їздити щодня не можу. А ось продамо твою квартиру, купимо заміський
– Спеціально приїхали без попередження, приємний сюрприз зробити тобі хотіли! А що здобули? Чекали на вокзалі дві години! Рідня називається
– Марино, привіт! Так давно не бачились. Як ся маєш? – Привіт! Емма? Я навіть не одразу впізнала голос своєї двоюрідної сестри. Востаннє вони приїжджали в гості років
Я знала, що цей день настане
Я знала, що цей день настане. Але ніяк не могла уявити, що все станеться саме так – раптово, різко, наче хтось із диким криком зірвав із мене всі
Після візиту брата з’ясувалося, що з дитячої кімнати зникли іграшки
Я тривалий час жила у Києві, де встигла вийти заміж та охазяйнуватися двома синами. Однак, після десяти років сімейного життя мій чоловік пішов до іншої. Після розлучення він
– Ви свої подарунки від нас отримали на кілька років уперед, – огризнувся зять
Ганна Сергіївна, моя мати, натішитися не могла на зятя, який дістався моїй молодшій сестрі Марії. Вадим мав вищу освіту, свою квартиру, машину, та перспективну посаду. – Ой, який
– У твоїй квартирі син мій вирішує, де й кому жити, — тицяла пальцем свекруха
Марина Євгенівна почала турбуватися серйозно, коли Роман не відповів на її дзвінок і другого дня. Ігнорування сина протягом усього дня напередодні вона списала на його зайву зайнятість. “Напевно,
Невисловлена ​​правда
Ми з чоловіком та його сестрою Настею давно жили в одному будинку. Спочатку це здавалося тимчасовим рішенням, яке не мало затягтися надовго. Але дні перетворювалися на місяці, і
– Не довіряєш братові? А я синові – довіряю! І жодних заповітів не писатиму! Самі розберетеся! Ви ж не діти, зрештою, сиві вже! – суворо відповіла мати доньці
– Мамо, вибач, але як ви з татом плануєте розпорядитися спадщиною? – Запитала Ірина, коли в черговий раз приїхала до батьків. – Ну, нашою з вами квартирою. Адже
– Мамо, тобі хіба багато треба? Живеш сама, нікуди не ходиш! – Підкороти витрати поки що, а потім поговоримо! – зробив син досить цинічне зауваження
Вийшовши на пенсію, Марія Василівна вирішила, що тепер зможе нарешті відпочити, та пожити для себе. Робота в неї була не стільки важка фізично, скільки морально, що виснажувало. Після

You cannot copy content of this page