Liudmila

– Мати, хліба подай! – невдоволено гаркнув Федір Петрович. – Ну, скільки чекати? Суп холоне! Не люблю я теплий. – Несу, Федю, несу. Ось, свіженького тобі нарізала, спекла

Сильний стукіт у двері порушив мої плани. – Хто там? – Відчиняй двері, та швидше! Цей неприємний голос свекрухи одразу зіпсував мені настрій. – Галино Анатоліївно, вам чого?

– Мамо, у мене така новина! – схвильовано повідомила Інна, – бабуся пропонує нам жити разом із нею! – Чого б це? – невдоволено спитала Ольга Петрівна, –

– Діду, знову пенсія скінчилася? Ганна стояла посеред маленької дідової кухні, схрестивши руки на грудях, і дивилася на Петра Івановича примруженим поглядом. Дід, сидячи за столом, почухав потилицю,

– Ой, Наталко, як добре, що тебе біля під’їзду зустріла! Я тоді навіть і підійматися до вас не буду! – ледве віддихавшись, вимовила Антоніна Дмитрівна, свекруха Наталії. –

– Ой, Тимоша, не чіпай нічого, – замахала руками Тетяна, пригальмувавши біля будинку свекрів. Побачивши у вікно родичів, Олена Миколаївна сплеснула руками, й побігла зустрічати непроханих гостей. Дружина

– Аліно Романівно, нам треба поговорити про заповіт вашого чоловіка, – нотаріус, Степан Маркович, дістав якісь папери. – Про що? – Вона здивовано підняла брови. – Який заповіт?

Яна, студентка другого курсу юридичного університету, сиділа за письмовим столом у своїй кімнаті, та готувалася до іспиту. У квартирі було тихо – батьки пішли на роботу, старший брат

Аліна рвучко відчинила двері, зайшла у квартиру і з порога заявила: – Даю вам два тижні на переїзд! – Внучечко, ти що? – Катерина дивилася на Аліну широко

Тетяна стояла на кухні, дивилась на чоловіка, і не знаходила слів. – Сил моїх більше немає! – почала вона. – Знову гульбанив. Все село говорить. Все – досить