Liudmila

– Зроби ласку, помий за собою тарілки, Ігорю! – Вкотре попросила Світлана свого хлопця, який оселився у неї пів року тому. – Та гаразд! Не хочу зараз цим

Двері відчинилися з тихим скрипом. Ігор завмер на порозі, стискаючи в руках сумку із подарунками. У передпокої пахло дитинством: сумішшю каші, дитячого крему, та чогось теплого, домашнього. Він

– Поліна, я тут все вирішила! Надії квартиру залишаю, а сама до тебе переїду, і всім буде добре, – з порога оголосила мати, скидаючи пальто на стілець. Поліна

– Ти думаєш, що ми тебе все життя годуватимемо? Не подобається щось, котись, тебе тут ніхто не тримає! Ці слова мачухи Наташа запам’ятає надовго. З дитинства вона була

Надія Вікторівна поправила окуляри та подивилася на годинник. Шість вечора, Олег із Мариною запізнювалися вже на пів години. Втім, нічого нового – пунктуальністю ця парочка ніколи не вирізнялася.

– Олю, де твій син? – несподівано спитав у дружини Микола. – Який? – Якого ти чотири роки тому у дитячий будинок здала! І ти ще смієш ставити

Прийшли, якось задоволено і ніби зраділо, подумала Галина Степанівна. Вона, обережно спостерігала з-під опущених вій за молодою, гарною жінкою та двома дітьми – хлопчиком та дівчинкою. Хлопчик був

– Слухай, Юля, я так більше не можу! Давай квартиру знайдемо та з’їдемо?! – пошепки промовив Стас, зачинившись із дружиною у ванній кімнаті. – Стасе, ми не потягнемо

Холод проникав у кожну щілину, пробирався під одяг, зміївся по підлозі, змушуючи Ваню притискати коліна до грудей. Він сидів на старому, облізлому дивані в кутку гаража, притуливши до

Ганна витерла руки об фартух і стомлено присіла на стілець у кутку кухні. Робочий день у кафе добігав кінця, і вона нарешті могла перевести дух. Останні відвідувачі вже