Liudmila

– Синку, приїхав би, давно не був. Скучила я. Внуків привіз би – скільки не бачилися. – Коли їхати? Я працюю. У відпустці теж орав. Це ж в

– Олеже, скільки це може тривати? Я ж не маленька дівчинка, яка радіє нескінченним обіцянкам. Третій рік ми зустрічаємося і ти, як папуга, твердиш одне й те саме.

– Марино, люба, ти тільки не хвилюйся, – Микола Петрович м’яко поклав руку на плече невістки. – Але мені потрібна твоя допомога. – Що сталося? – Марина повернулася

– Поїду забирати доньку! – повідомила зранку чоловікові Вікторія. – Зі мною поїдеш, чи будеш удома? – Чому так рано? Ще два дні канікул, – невдоволено пробурчав у

Наближався мій День народження, тож я вирішила запросити близьких людей на його святкування. – Ти покликала Алісу? – спитала сестра. – Краще не клич, скажи братові, хай один

– Мамо, ну куди я тебе заберу? Як ти собі це уявляєш? Тісно у нас, чого тобі вдома не живеться, не стара ще, всього шістдесят з маленьким хвостиком.

– Я сама візьмуся за цю справу! Сама, бо на Колю немає жодної надії. Так і буде мене сніданками годувати. А мені вже тридцять два! – Ще років

Ірина вкотре переставила тарілки на столі. От же нісенітниця яка – двадцять п’ять років прожили, а вона досі хвилюється, коли накриває для чоловіка святкову вечерю. Хоча, яка вона

– Мамо, про себе подумай! Навіщо ти там усе літо горбатишся? А витрати які? Та за ці гроші можна тонну овочів купити. – Васю, припини, – заливалася слізьми

– Олю, ну що ти, як маленька? Ми ж сім’я! А в сім’ї все спільне, – Віктор говорив м’яко, майже ласкаво, але в очах його завмер холодний розрахунок.