Liudmila

– Ні, ну а що такого? Ти що, не згодна? Мені здається, думка слушна. – Ну, ти ж від бабусі трикімнатну отримала? Так продай її, та купи моїй

– Алло! Марино, ти вдома? Ми їдемо… – почувся у слухавці голос Андрія. – Звісно, ​​вдома. Давайте, приїжджайте швидше… Чекаю з нетерпінням! – лагідно промовила Марина. – Марино,

– Людка як завжди запізниться… Але ж обіцяла бути вчасно. Ну, Оленко, хоч ти не підведи. – Бабуся, я тут, – Олена зазирнула на кухню з усмішкою. –

– А ти не змінився, – тихо відповіла вона, ніби до самої себе. Сергій кинув на стіл ключі, голосно, навмисно. – Це вже неможливо, Наталко. Все. Досить. –

Таїсія розглядала пожовклі шпалери та потріскану фарбу на підвіконні. Квартира дідуся виглядала втомленою, але в ній відчувалося щось рідне, тепле. Сонячне проміння, що пробивалося крізь немиті вікна, малювало

Сподіваюся, у вас буде хлопчик, – свекруха поставила кухоль на блюдце і пильно подивилася на Ганну. Ганна посміхнулася, але відчула легкий укол роздратування. Вона була ще на ранніх

– Ти знову забув забрати сина із садка! – закричала Валерія, ледве стримуючи сльози. – Як ти міг? Це вже вдруге за місяць! – Я працював на роботі,

Олена Сергіївна затрималася біля дзеркала у передпокої, прискіпливо розглядаючи своє відображення. Нова стрижка, зроблена в дорогому салоні, безперечно їй пасувала. Жінка задоволено усміхнулася своєму відображенню, поправила комір кашемірового

Олена притиснула до себе маленького Кирюшу, який заснув після годування. Вона обережно поклала його в ліжечко, намагаючись не розбудити. Останні два місяці перетворилися в нескінченну низку недосипання, годівель

Увечері зателефонувала свекруха: поговорити хотіла з сином, але, оскільки його не було, вирішила порадувати Ганну, невістку, оскільки це стосувалося їх обох. Свекруха вирішила їх на свято запросити: –