Liudmila
– Олю, ну що це за вечеря така? – Ігор тримав у руках тарілку з макаронами, на яких сиротливо лежав шматочок масла. – Третій день поспіль одне й
– Юро, ти себе чуєш? Тобто я повинна ходити з пузом в сорок років, щоб виправити помилки твоєї молодості? – А чому це я раптом маю розплачуватись за
Ірина мила посуд після вечері. Діти вже спали, чоловік сидів у вітальні, дивився якусь передачу. Задзвонив телефон. Вона витерла руки об кухонний рушник, поглядом знайшла екран. Свекруха. Ірина
Віра виросла за високим сірим парканом дитячого будинку. Навколо кипіло життя, дзвеніли голоси, сміялися діти, але для Віри цей світ став чужим, відстороненим. Вона знала, що десь є
Іллю всі шкодували. Такий молодий, а вже вдівець. Дружина Настя пішла із життя рік тому від невиліковної хвороби. Ілля з донькою Дашею залишилися самі. Батьки допомагали, звісно. І
– Антоне, дай мені ключі від машини, будь ласка. Маму терміново треба відвезти в поліклініку, – Віра простягла руку до чоловіка, який лежав на дивані. – Упораюся за
Баба Марія, подоївши корову, попивши парного молока, одразу ж лягала спати. Не любила вона темний час доби. А вставала вона ні світло, ні зоря, о четвертій. На початку
Дзвінок телефону пролунав, наче сирена. Схопивши слухавку, Ірина почула металевий голос: – Приїжджайте на впізнання. Таксі, покриті замизканим кахлем стіни, дві людини в формі, стіл… Затримавши подих, підійшла
Того дня до мене в медпункт увійшла Люба Шуліка. Не ввійшла – влетіла, ніби за нею гналися. Сама бліда, губи покусані, а в очах така паніка, що в
– У нас буде дитина? – жахнувся Вася. – Це … Це точно, так? – Точно, – сказала я, підходячи до нього і заглядаючи в очі. – Ось,