Liudmila

Три дні за вікном було дуже галасливо – сусідка знову привезла на дачу велику компанію на свята. Тим більше, що і з погодою пощастило, такі сонячні дні рідкість

– Олечко, доню, я тебе прошу, – мама присіла біля Олі навпочіпки, – нам потрібно тут пожити, трохи, скоро все закінчиться, і ми знову поїдемо в місто, ну?

– Завтра підемо до мене додому, – сказав Стас, цілуючи Юлю в щічку. – Класно! А батьки твої кудись їдуть? – Зраділа дівчина. – А то вже набридло

– Нехай твоя дочка поживе у твоєї матері, – сказав Петя. – Нам з тобою потрібен час, щоб притертись один до одного, а дитина заважає. Хоч би на

– Ти зовсім про сім’ю не думаєш, – мати стояла на порозі квартири, стискаючи ручку сумки так, що кісточки пальців побіліли. – Могла б і допомогти грошима, якщо

Ольга стояла біля дзеркала і поправляла зачіску. Чоловік Денис розкладав стіл у вітальні. Тридцять перше грудня минулого року видалося клопітким. Подружжя готувалося два тижні: навіть замовили крабів, купили

Костянтин сидів у інвалідному візку і дивився крізь запилене скло на вулицю. Йому не пощастило: вікно лікарняної палати виходило у внутрішній двір лікарні, де було розбито затишний сквер

Ілля повернувся додому після важкого робочого дня. Марина відчинила двері. Її обличчя було блідим, а погляд тривожним і роздратованим. – Твоя мати тут, – невдоволено прошепотіла дружина. Чоловік

– Я не можу відмовитись від рідного сина! – категорично сказав чоловік. – Він не винен, що все… Ну так вийшло. Я чудово все розуміла. Однак у раптовій

– Що це таке? – різко спитала Анастасія. – Кому ти цукерки купував? І квіти? У руках у неї був чек, що випав із кишені куртки чоловіка. Анастасія