– Мамо, цей тип якийсь каламутний! Тут щось негаразд! – Лєро, ти знову за своє! Марина щаслива! Невже ти не можеш просто порадіти за сестру?
– Мамо, цей тип якийсь каламутний! Тут щось негаразд! Валерія притиснула телефон до вуха, намагаючись не підвищувати голосу. – Лєро, ти знову за своє! Марина щаслива! Невже ти
– Він же його син, ти маєш допомогти! – Репетувала свекруха. – Я нічого не винна вашому старшому онукові! Нічого! Багато вкладався? Квартира навпіл? Це ви помиляєтесь. Перший внесок був від моїх батьків, останній теж – усе зафіксовано. Не навпіл
Ліза з першого дня знайомства знала, що в Євгена є син. Він називав це помилкою молодості, на момент появи дитини йому було лише вісімнадцять. Батьки могли б змусити
– Сережки мої ти, мабуть, не загубила і не продала? А то від тебе всякого можна очікувати! – Які сережки? – Які я тобі на весілля подарувала. Зі смарагдами. Поверни їх. Вони призначалися дружині мого сина, а ти нею більше не є
Настя сиділа і дивилася на скриньку. Усередині лежали сережки зі смарагдами. Дорогі, гарні, блискучі. Це був подарунок її свекрухи на весілля три роки тому. Телефон задзвонив знову. Галина.
– Привіт, мамуль, – цмокнула її дочка в щоку. – Знайомся – це Вадик, він буде з нами жити
Неприємним дзвоном сповістив дзвінок про те, що хтось прийшов. Люся скинула фартух, витерла руки й пішла відчиняти двері. На порозі стояла дочка разом із хлопцем. Жінка впустила їх
– Що ж, тоді збирай речі й передавай мамі привіт, – я різко встала і пішла в комору, щоб дістати його валізу
– Все це можна сказати було наодинці! Людмило Петрівно, ну дайте відповідь мені, я правда хочу зрозуміти… Ви спеціально це робите, чи само собою виривається? Я налила свекрусі
– Навіщо ви, дорога теща, навчаєте мою дружину чоловіка обманювати? – Запитав зять
Сьогодні Андрій прийшов додому раніше, ніж зазвичай. По-перше, – день був передсвятковий, а значить, скорочений на годину. А по-друге, – йому пощастило – по дорозі не потрапив у
– Ні, Іро, на мене не розраховуй! Вийшла заміж – будь тепер за чоловіком, а не за мною. Мені тут чужа людина в хаті не потрібна, – відрізала мати
– Ні, Іро, на мене не розраховуй! Вийшла заміж – будь тепер за чоловіком, а не за мною. Мені тут чужа людина в хаті не потрібна, – відрізала
– Олено, я йду! Ми з тобою стали надто різними. – Різними? – Жінка підвищила голос. – Сергію, про що ти? Ми тридцять років разом. – Саме тому я і йду. Ти остаточно перетворилася на домогосподарку, якій цікаві лише ціни в магазині та серіали
Олена готувала вечерю. На ній була стара розтягнута кофта з плямою від вчорашнього чаю, домашні штани та стоптані капці. Волосся коротко обстрижене, щоб не заважало. Жодної косметики, ніяких
– А ти знаєш, я дарую тобі цю кавоварку, можеш її не ховати! Я хотіла запросити тебе на новосілля, але передумала. Каву теж не буду. Прощавай! Кавоварка у мене вже нова, а от подруг таких краще не мати! – Іра, вибач. Я люблю каву, не розумію, як все вийшло. Побачила напис, і у квартиру!
Ірина з самого ранку зайнялася прибиранням… Іноді в неї щось падало, гриміло. Вона відразу згадувала про сусідку. – Напевно вона ще спить, а я тут шумлю і тупаю.
Степан останні три роки жив так, ніби його вже не було. Після того, як його Нінка пішла із життя, а пішла вона тихо, уві сні, навіть не розбудивши його, він ніби застряг десь на межі життя. Вставав, топив піч, варив кашу… А навіщо? Незрозуміло
Степан останні три роки жив так, ніби його вже не було. Після того, як його Нінка пішла із життя, а пішла вона тихо, уві сні, навіть не розбудивши

You cannot copy content of this page