Liudmila

– Вже минуло п’ять років, як нас покинув Михайло, – сказала Марина на поминках у колі своїх найближчих родичів. Поруч із нею сидів син, перед яким Марина була

Валентина розставляла товар на полицях. Робота така звична та рутинна вже робилася якось на автоматі. Спочатку розставити новий товар, потім перевірити всі цінники, а також – чи немає

– Думаєш, я за цю твою розвалюху прямо чубитися кинуся? Та забирай! – зі сміхом сказала Ганна чоловікові, коли він поставив її перед ультиматумом. Борис здивувався від несподіванки.

Липень. Понеділок. Четверта година дня. Дуже жарко, і Тимофій сидить у своєму кабінеті з відчиненими дверима. Приміщення маленьке – від сили десять квадратних метрів, на яких розміщуються двотумбовий

– Олю, не починай. Ти ж доросла жінка, мусиш розуміти: тендер сам себе не виграє, – Вадим роздратовано зачинив кришку ноутбука, щойно вона увійшла в кабінет. – У

– Чуєш, командире, ти б їй хоч газету підстелив, – білявка з бездоганним каре і в яскраво-рожевому костюмі демонстративно витягла з сумочки флакон антисептика. – Нам тут ще

Марина безшумно зачинила вхідні двері й зупинилася у вузькому коридорі, не знімаючи плаща. Вона повернулася з клініки на дві години раніше через раптове відключення світла, але з кухні

Оксана засунула свій старий телефон під матрац у ліжечку трирічного Дениса, натиснула кнопку диктофона і щільно зачинила двері. Педіатр наполягав на записі нічних нападів кашлю, щоб підтвердити діагноз,

– Це не обговорюється! Григорій стояв посеред моєї маленької кухні, і його голос, зазвичай м’який, зараз вібрував від роздратування, що погано приховується. Я повільно опустила чашку на блюдце.

– Ось, дивись, уже й Борька з Ірою на морі були. Навіть вони! Одні ми, як найзлиденніші, сидимо в місті й світла білого не бачимо, – вкотре промимрив