Liudmila

Марина лежала в лікарні й не могла натішитися на малюка, який солодко сопів поруч. Два дні тому на світ з’явився довгоочікуваний син Діма, їхня спільна із чоловіком Сергієм

Валентина прокинулася у свій шістдесят п’ятий День народження та насамперед перевірила телефон. Жодних повідомлень. Ні від сина Андрія, ні від дочки Свєти, ні від онуків. Жінка зітхнула і

– Годі! Мені все набридло! Я подаю на розлучення! – Марино, не можна ж так відразу. Ми одружені понад рік. Все одразу не буває. Все буде поступово… –

– Мамо, тату, готуйте кімнату! Я повертаюся додому. Із сином! Ніна не просила і навіть не повідомляла. Вона говорила у наказному тоні. Мама здивовано дивилася на телефон, батько

– Ох! – чоловік, що сидів за столом, раптом схопився за щоку, скривившись у страждальній гримасі. – Що трапилося, Мишко? – Жанна потяглася було вперед, щоб доторкнутися до

– А що, вона погано з тобою поводилася? – Запитав Максим. – Я не хочу про це говорити, – сказала дівчинка, – просто немає більше бажання з нею

Він підійняв угору руде, як сонечко, кошеня. Те, побачивши перед собою страшне обличчя, не злякалося. А вирвавшись із рук хлопчика, зістрибнуло на прилавок і, пробігши по ньому, притулилося

Дитинство у Даші було гарне: звичайна сім’я: мама, тато, молодший брат. Жили не заможно, але й не гірше за інших. Батьки дітей особливо не балували – ті чітко

Ганна взяла з ліжка крихітну Дашу і притиснула до себе, намагаючись вгамувати надривний плач. Донька вередувала вже другу годину поспіль, а в сусідній кімнаті чоловік Максим зосереджено стукав

– Дожили! Рідну матір називають утриманкою і кидають напризволяще! А я ж вам життя дала, виростила, виняньчила! – Мам, я, звичайно, все розумію, але не на стільки ж?!