Liudmila
Жінка спокійно йшла вулицею, ведучи на повідцю собаку. Був ясний осінній день: повітря дзвеніло від чистоти, жовте і багряне листя кружляло у вихорі, немов танцювало під невидиму мелодію.
– З чого це я маю віддавати тобі половину квартири та машини? З чого я взагалі повинен все це продавати та ділити? – кричав Віталій, дивлячись на Поліну,
– Все! Я більше не можу, – відрізала Вероніка. – Я вже зрозуміла, що дочку ти не кинеш, отже, піду я. Точніше, ви звільняєте мою квартиру, і я
Олексій жив разом із батьками та сестрою вже другий тиждень, і йому це не подобалося. Виявилося, що жити одному було набагато краще. Він прокинувся о пів на восьму
– Хто розбив мою машину? – я не вірила своїм очам. Мені ніхто не відповів. Ще б пак. Адже я стояла на подвір’ї одна і дивилася на своє
Лариса поклала сина спати й сіла перед телевізором із кухлем чаю. Сьогодні очікувався тихий вечір. Її чоловік – Арсеній – учора поїхав у відрядження. Повернеться дня за три.
– Дивись, яку красу знайшла! – Віра витягла з пакета коробку з гірляндою і потрясла перед носом Кирила. Чоловік відірвався від телефону, ковзнув поглядом на упаковку. – Угу.
Чаку було зовсім не зрозуміло, чому двері під’їзду, через які вони стільки разів поверталися з прогулянки – зачинені. Він сидів навпроти обшарпаних коричневих дверей. – Може, все-таки помилився?
– Мені соромно брати тебе на бенкет, – Денис навіть не підняв очей від телефону. – Там будуть люди. Нормальні люди. Надія стояла біля холодильника із пакетом молока
– Досить вдавати святу. Все налагодиться. Жінки ж відхідливі, покричить та заспокоїться. Головне – мети досягнуто. У нас є син, рід продовжується. Діна промовчала. – Гошо, – Діна