По дорозі назад Валентина посміхалася, співаючи пісню, почуту за столом. – Володю, як же чудово вийшло! – зізналася вона. – А я тобі казав! Головне – не забувати рідних, адже це наша історія, – відповів він
– Вони, мабуть, вважають нас багатими та чекають від нас дорогих подарунків. Пам’ятаєш, як твоя тітка Наталя нашим будинком захоплювалася? – Звичайно, наш будинок кращий за їхню стареньку
– Щойно бачила твого чоловіка. Він не один був… – шепотіла в слухавку подруга. – А з ким? – З молодою актрисою. Красива, білявка… Вони так близько сиділи, трималися за руки. Я не хотіла говорити, але не змогла промовчати. Вибач…
Марина… ну ніколи вона не любила театр. Нудно – раз, пихато – два. Ось і все пояснення! Але тут намалювалася Олена. Вже третій день телефонує, умовляє: – Пішли
– Я ж старша, мені видніше, – говорила свекруха, коли Ганна намагалася заперечити
Ганна завжди вважала себе дипломатом у сімейних питаннях. Коли свекруха Галина втратила чоловіка у шістдесят років, невістка щиро співчувала. Але коли жінка почала натякати на переїзд до молодої
– Я відмінно без тебе проживу, ніхто мозок виносити не буде! – Заявив чоловік, але так схибив…
З того, як син зайшов у квартиру, мати зрозуміла, що настрій у нього поганий. Він голосно грюкнув дверима, щось упустив, чортихнувся, знову щось упустив. Роздягнувшись, Олексій одразу пройшов
– А тебе не лопатою махати примушують, сусід зоре, тільки домовся та слідкуй. І теплицю поставлять робітники. – Сам упораєшся! У нас відпустка також у серпні. А ти у вихідні все встигнеш. Я лише зять, а ти син. Працюй!
– Я вас усіх зібрала саме тут, бо вирішила зробити з будинку мого покійного батька, вашого діда, дачу, – оголосила Катерина Янівна. За столом сиділи її діти, старший
– Ти завжди говорила, що я не вмію говорити про почуття. Напевно так і є. Але знаєш, щоранку, коли я розплющував очі й бачив тебе поруч, я відчував подяку. – Я не знав, як жити без тебе, і тішився, що не довелося. Вибач, якщо був не ідеальним. Все, що я вмів, це любити тебе у дрібницях
Після довгих місяців скорботи та самотності Марія Сергіївна, вдова з сивим волоссям та втомленим поглядом, нарешті зважилася на непростий крок, продати автомобіль свого покійного чоловіка. Старенька «Волга» ГАЗ-24
– Так ось звідки у чоловіка з’явилися у їхньому “подружньому обов’язку” нові викрутаси! Все, виявляється, досягається вправами! – Так завжди любив говорити Мишко
– Ну, і як пройшла співбесіда? – На мою думку, я знову не сподобався! – На одному подиху видав коханий. – А, на мою думку, все було дуже
– Слухай, а масло навіщо вершкове купувати? Спред же дешевше вдвічі! – Сергію, ми що, на хлібі та воді тепер повинні сидіти? – Повинні жити за коштом! Ти не розумієш, що таке криза у сім’ї?
Валентина сиділа за столом та підраховувала витрати за місяць. Після тридцяти років спільного з чоловіком господарювання, вперше в житті вона вела окремий бюджет. І це їй навіть подобалося.
– Ну, дякую! У всіх мами, як мами, квартири дарують, грошима допомагають, а моя мене з пузом на вулицю виставляє!
– Ну, дякую! У всіх мами, як мами, квартири дарують, грошима допомагають, а моя мене з пузом на вулицю виставляє! – Юль, я просто хочу спокійно жити, –
– Совісті в тебе немає! Проти батьків сина налаштовуєш! Віддасться тобі! Пригріли зміюку… А я завжди знала, що ти ще покажеш себе! Я тебе наскрізь бачила! – Безсовісна! Бачити більше не бажаю ні тебе, ні дітей твоїх! Отримаєш ти своє, на повну дістанеш! Віділлються кішці…
– Совісті в тебе немає! Проти батьків сина налаштовуєш! Віддасться тобі! Пригріли зміюку… А я завжди знала, що ти ще покажеш себе! Я тебе наскрізь бачила! – У

You cannot copy content of this page