– А ти чого приперлася без дзвінка? Твоє барахло он біля хвіртки складено, забирай і котись! – Віолетта стояла на ґанку у вишневому велюровому костюмі і гидливо морщила яскраво нафарбовані губи.
Ілона загальмувала біля доріжки, не дійшовши двох кроків до сходів. У руках вона тримала важку сумку-холодильник із маринованими реберцями.
Біля паркану на мерзлій листопадовій траві валялися чотири великі чорні мішки для сміття. З одного стирчав рукав її теплої куртки та край вовняного пледу.
– Це ще що за фокуси, Віолетто? – Ілона поставила поклажу на лаву і глянула вгору. – Хто тобі дозволив торкатися моїх речей у спальні?
– Я дозволила! – На веранду вийшла Анфіса Терентіївна в пухнастій бордовій кофті та з великим намистом на шиї. Свекруха узялася в боки і суворо дивилася на невістку зверху вниз.
– Ти на зовицю голос не підвищуй, Ілоно! Скінчилась твоя лафа. Тут тепер нова господиня!
– Яка ще господиня? – Не зрозуміла Ілона. – Анфісо Терентіївно, ми ж минулих вихідних троянди на зиму вкривали! Я повний багажник пелет для котла привезла!
– Ой, пелети – це чудово! – одразу ж пожвавішала Віолетта і поплескала долонею по дерев’яних поручнях.
– Скажи Льошці, хай одразу в котельню тягне. А сама не затримуйся, люба! Мамуля минулого тижня дарчу на мене оформила. Тож дача тепер моя, ясно тобі?
Дача дісталася свекрусі п’ять років тому, коли не стало свекра. Тоді це був будиночок з дірявим дахом і зручностями у дворі біля паркану.
Три роки тому Анфіса Терентіївна сама покликала сина з невісткою на сімейний обід і урочисто оголосила:
– Будуйтеся, обживайтеся, мені ці сотки не потягнути. У Віолетти двушка від бабусі є, а дача вам залишиться.
Довго вмовляти не довелося. Щоправда, вкладалася у будівництво одна Ілона. Олексій працював водієм на оптовій базі, отримував скромно і на ділянці вважав за краще лежати в гамаку або смажити крильця на мангалі.
Натомість Ілона вела бухгалтерію на віддаленні одразу у трьох підприємців, заробляла пристойно і за три сезони перетворила літню розвалюху на теплу заміську хату.
Тільки цієї осені вона сплатила буріння глибокої свердловини, купила потужну помпу і завела воду в будинок. Поставила дорогий двоконтурний котел, радіатори у кожну кімнату та стабілізатор напруги.
Сусід з ділянки навпроти, який якраз добудовував зимову лазню, весь жовтень ходив навколо цього котла кругами і просив поступитися агрегатом йому, бо в магазинах таку модель розхапали до весни.
– Зачекайте, – Ілона перевела подих.
– Яка ще дарча? А де Льоша? Він узагалі в курсі?
З-за спини матері бочком висунувся Олексій у флісовій толстовці та дутих калошах на товсту вовняну шкарпетку. Він ховав очі і старанно колупав носком калоші фарбу, що облупилася, на сходинці.
– Ілоно, ну чого ти починаєш з порога? – невдоволено буркнув чоловік. – Та гаразд тобі, не нагнітайте обидві. Мама так вирішила її право.
– Тобто ти знав? – Ілона глянула на чоловіка. – Ти весь тиждень мовчав, доки я замовляла пелети і купувала тобі взуття для ділянки?
– А чого йому перед тобою звітувати? – верещала Віолетта, поправляючи хутряні капці. – Ми з мамулею і братом – рідня, а ти взагалі збоку!
– Покористувалась дачею три літа, малину з куща поїла – і вистачить. Мені лікарі свіже повітря прописали, я тут цілий рік житиму!
– У теплій хаті з усіма зручностями? – з натиском спитала Ілона. – У яку ти не вклала ні гривні?
– Ой, тільки не треба розмінюватися на дрібниці! – замахала руками Анфіса Терентіївна. – Совість май, Ілоно! Ти жінка забезпечена, за комп’ютером своїм гроші гребеш. З тебе не зменшиться! А дівчинці після звільнення нерви треба лікувати!
– Маму-у-уль, та що ти перед нею виправдовуєшся? – примхливо простягла Віолетта. – Вона нам ці батареї тепер до пенсії згадуватиме!
– Коротше, люба, я твоє ганчір’я з шифоньера вигребла і в мішки поклала, щоб духу твого тут не було. Мені в спальні місце під вбиральню потрібно!
– Ти мої зимові речі в мішки для сміття на мерзлу землю викинула? – тихо перепитала Ілона.
– Ой, подумаєш, яка принцеса! – пирхнула зовиця.
– Випереш, не розвалишся. І взагалі, чого ти сумку з м’ясом затиснула? Давай сюди реберця, Льоша вже вугілля в мангалі розпалив! Ми новосілля моє відзначаємо!
– Так-так, Ілоно, залиш шашлик, ми ж зранку не жерли, – забурмотів Олексій, витягаючи шию з-за плеча матері.
– Ти мішки свої в багажник закинь і їдь поки що в місто. А то Віолетта нервує. Я в неділю ввечері приїду, удома все обговоримо.
– І автоплатіж за світло не надумай відключати! – суворо додала Анфіса Терентіївна. – Там із цим твоїм котлом набігає чимало, а у Віолеточки зараз зайвих грошей немає. Будь людиною, допоможи по-родинному!
– І тесляреві за сходи в лазні завтра перекажи! – Підхопила Віолетта. – Він зранку дзвонив, решту просив. Не мені ж з ним розраховуватися, це ви будівництво затіяли!
Ілона повільно опустилася на дерев’яну лаву біля ґанку. Холодні дошки одразу обпалили крізь пальто. Вона притиснула долоні до скронь і кілька секунд дивилася в одну крапку на хвіртці.
Три роки життя, всі відпускні, зірвана спина на грядках і чотири сміттєві мішки біля паркану?
А чоловік стоїть на ґанку в теплих калошах, які вона сама йому минулого тижня вибирала, і чекає мариновані реберця для новосілля сестри.
Ілона підвела голову. Заціпеніння минуло, залишилася тільки злість – твереза, ділова і дуже бадьора.
– Значить так, – без пафосу сказала вона, підводячись з лави. – Будинок та ділянка тепер цілком на Віолетті?
– На мені, люба, на мені! – гордовито кинула зовиця. – Чи ти оглухла від розпачу?
– Зрозуміло. Значить, тобі перейшли стіни, дах та шість соток землі, – Ілона підхопила сумку-холодильник із м’ясом.
– Чудово. Їжте свою курочку гриль, а реберця я іншим людям віддам.
– Агов, ти куди м’ясо понесла? – обурився Олексій, роблячи крок зі сходів. – Ілоно, ти що твориш? Чоловікам закушувати нічим!
– Яким мужикам, Льошо? Тобі самому? – Ілона посміхнулася й полізла до кишені пальта за телефоном. – Не хвилюйся, зараз тут будуть справжні мужики. Тільки пригощатиму я їх, а не тебе.
– Ще й характер вона показує! – заголосила Анфіса Терентіївна.
— Нехай котиться зі своїм м’ясом, Льошенько! У нас картопля в духовці мліє! Забирай свої вузли і не псуй нам суботу!
Ілона не відповіла. Вона вийшла за ворота, поставила сумку з шашликом на переднє сидіння своєї машини і спочатку постукала в хвіртку до сусіда навпроти.
Той якраз порався у дворі біля недобудованої лазні. Почувши пропозицію Ілони, сусід засяяв і побіг у хлів за садовою тачкою.
Потім Ілона набрала номер бригадира монтажників, які місяць тому запускали їй опалення та свердловину. Їхня база знаходилася за десять хвилин їзди від селища.
– Доброго дня! Це Ілона з крайньої ділянки, – діловито сказала вона у слухавку.
– Ви зараз на місці? Мені потрібно терміново зняти двоконтурний котел, продути систему та витягнути глибинний насос зі свердловини разом із автоматикою.
– Так, прямо зараз! За терміновість плачу подвійно, плюс гарячий шашлик із собою загорну. Чекаю!
За пів години біля воріт загурчав дизельний фургон. З кабіни вистрибнув плечистий бригадир та двоє майстрів у робочих комбінезонах із ящиками інструментів. Слідом підійшов задоволений сусід із широкою будівельною тачкою.
Ілона насамперед попросила хлопців закинути чотири чорні мішки з її одягом на заднє сидіння своєї машини, щоб звільнити місце поруч із пелетами у багажнику. Після цього вона відчинила хвіртку.
На доріжку одразу вискочив Олексій. Побачивши трьох здорових мужиків із ключами та сусіда з тачкою, він витріщив очі та спробував загородити прохід.
– Агов, ви що вдумали?! – злякався він. – Ілоно, ти кого сюди притягла?
– Майстрів, Льоша. Відійди з доріжки, не заважай людям працювати, – сказала Ілона.
– Хлопці, котельня праворуч за верандою, кесон свердловини під люком біля яблуні. Знімаємо все повністю.
На ґанок вибігла Віолетта, накинувши поверх велюрового костюма хутряне манто, а за нею тупала Анфіса Терентіївна.
– Ти що затіяла, ненормальна?! – заголосила свекруха, хапаючись за перила. – Який ще котел?! На вулиці листопад, мінус сім із ранку було!
– Мій котел, Анфісо Терентіївно, – спокійно відповіла Ілона. – Ви ж сказали, щоб мого духу тут не було. Ось я своє барахло й забираю!
– Та хто тобі дозволить? – розлютилася Віолетта, збігаючи сходами. – Все, що прикручено всередині мого будинку – моє! Я зараз поліцію викликаю! Скажу, що ви грабіжники!
– Викликай, красуне, викликай! – задерикувато реготав бригадир, перехоплюючи важкий газовий ключ. – Я сам дільничному покажу, хто нам за цю котельню платив і хто має на телефоні всі чеки з гарантією!
– Ми тут із господаркою три вихідні поспіль горбатилися, поки ваш мужик у гамаку під яблунею хропів!
– Та я сам цьому дільничному підтверджу! – подав голос сусід, підкочуючи тачку до ґанку. – Уся вулиця бачила, хто сюди машини з будматеріалами ганяв і хто з бурильниками розраховувався!
– Льоша! – верескнула Віолетта, штовхаючи брата в плече. – Чого ти стоїш, як бовван? Ти мужик чи хто? Зроби щось, вона ж нам зараз опалення відріже!
Олексій переступив з ноги на ногу у своїх дутих калошах, покосився на широкоплечих монтажників і одразу знітився.
– Віолетто, ну а я що зроблю? – пробубнив він собі під ніс. – Вона реально сама все купувала і зі своєї картки платила… Ілон, ну, може, не треба, га? Давай по-доброму домовимось!
– По-доброму було вранці, Льошо, коли мої куртки у сміттєвих мішках біля паркану не валялися, – відрізала Ілона.
– До речі, до міста в неділю можеш не повертатись. Квартира моя дошлюбна, замки я сьогодні ввечері поміняю. Твої зимові вудки та коробки зі шмотками кур’єр завтра до мами привезе.
– Як це до мами? – обімліла Анфіса Терентіївна. – У мене в однушці диван короткий! Куди я дорослого мужика покладу? Нехай у Віолетти живе у двушці!
– Ще чого! – відразу огризнулася Віолетта на матір. – Я в міську квартиру квартирантів хотіла пустити, мені гроші потрібні! На що я тут, по-твоєму, жити мушу?!
– Ах ти змія розважлива! – знову накинулася Анфіса Терентіївна на невістку. – Рідну матір чоловіка та його сестру у крижаних стінах заморозити вирішила?! Та як у тебе рука піднімається, безсовісна!
– Дуже легко піднімається, Анфісо Терентіївно! – викарбувала Ілона. – Ви самі сказали: ви тут одна родина, а я збоку. Ось і грійтеся дружним сімейним колом!
З котельні почувся шиплячий звук води, що спускається, і дзвінкий брязкіт металу. Бригадир перекрив крани, продув систему компресором, і двоє хлопців спритно зняли зі стіни білий корпус котла разом із циркуляційним насосом та стабілізатором.
На тачку сусіда перекочували мішки з пелетами з багажника Ілони. У будинку моментально стало прохолодно. З ділянки потягло колючим листопадовим вітром.
– Маму-у-уль, у крані вода зникла! – донісся з кухні панічний крик Віолетти, яка побігла перевіряти змішувач. Взагалі ні краплі не тече! Навіть руки не помити!
Тим часом третій майстер уже відкрутив оголовок свердловини під яблунею. Чоловіки дружно потягли нагору довгий чорний кабель та пластикову трубу.
За п’ять хвилин на траву ліг блискучий сталевий циліндр глибинної помпи.
– Готово, господине! – бадьоро доповів бригадир, кладучи помпу на тачку сусіда. – Заглушки поставили, люк зачинили. Зараз до сусіда довеземо та одразу в його лазні прикрутимо!
Сусід одразу на місці переказав Ілоні гроші за обладнання та пелети, та ще й від душі подякував за знижку.
Бригаді Ілона заплатила подвійний тариф і з посмішкою вручила ту саму сумку-холодильник із замаринованими реберцями.
Віолетта вискочила назад на ґанок. Її зуби вже вибивали дрібний дріб, велюровий костюм під манто від холоду анітрохи не рятував.
– І як я тут жити мушу без води та без тепла?! – простогнала вона, обхопивши себе руками за плечі. – У хаті вже, як у льоху! А зручностей на вулиці немає, ви ж стару будку знесли!
– А це тепер твої турботи, люба зовице! – Ілона підійшла до хвіртки і оглянула притихлу трійцю на ґанку.
– Стіни твої згідно із законом – от і грейся об них у листопаді! А телефон бурильників та пічників на дошці оголошень у правлінні висить.
Щоправда, у борг вони не працюють і нерви чужі безплатно не лікують. Вона сіла за кермо своєї машини, завела двигун і ввімкнула грубку.
У дзеркалі заднього виду було видно, як Віолетта з матір’ю в два голоси люто відчитують Олексія, а той похмуро штурхає носком калоші мангал, що охолонув.
На середину грудня вдарили справжні морози, і з дачі, зрозуміло, всі втекли. Замерзлий будинок без опалення довелося закрити до літа.
Віолетта навідріз відмовилася пускати брата у свою двушку, тож Олексій зі своїми вудками перебрався на короткий диван до Анфіси Терентіївни.
За три дні до Нового року чоловік зателефонував до Ілони з чужого номера.
Пом’ятавшись для пристойності, він вкрадливо повідомив, що мама з Віолеттою, так і бути, більше на неї не зляться і готові пустити її назад на дачу навесні, якщо Ілона, як новорічний подарунок сім’ї, оплатить їм встановлення нового котла.
Ілона тільки пирснула зі сміху в слухавку, побажала йому теплих вовняних шкарпеток у новому році і натиснула відбій…