– Ти дружина чи хто? Крутись давай, щоб завтра після зміни гаряче на плиті стояло…

– Годувати мужика – твій прямий обов’язок, а моя получка піде на будівництво! – оголосив Роберт і гупнув на кухонний стіл глянсовий каталог печей для лазні.

Ангеліна так і завмерла біля холодильника зі списком покупок у руці.

– Та ну? – спитала вона.

– І  давно у нас такі порядки завелися?

– З сьогоднішнього вечора! – Роберт поправив на ремені будівельну рулетку на кліпсі, яку навіть не знімав удома.

– Я сьогодні фінську кам’янку для парної сплатив. І модрину замовив. Мені капітал під дах підводити треба, а не на продукти в унітаз спускати!

– У який унітаз, Роберте? У будинку ні крупи, ні м’яса, ні масла не залишилося! Вчора гуляш доїли, я ж уранці просила тебе в магазин заїхати.

– Сходи та купи зі своїх, справ-то! – чоловік з лінню розвалився на табуреті. – Ти ж отримуєш зарплату? Отримуєш! Чи багато чоловікові треба – шматок грудинки та тарілка гарячого борщу.

Ангеліна зім’яла аркуш у кулаці. Права щока одразу занила дужче – розколотий корінний зуб болів уже другий тиждень.

– Загалом я зі своєї зарплати всю комуналку вчора закрила, – з образою нагадала вона. – А решту у мене на стоматолога відкладено. Мені за два тижні коронку ставити!

– Зачекає твоя коронка! – заперечив Роберт, не моргнувши оком. – Раніше люди без жодних каронок жили і жували чим бог послав. Це все бабські примхи! А в мене зруб до снігів стоїть, я квартальну премію всю в брус вклав.

– Значить, дошки важливіші за мій зуб і нашу вечерю?

– Саме так! Я так вирішив, Гелю, й закрили тему!

– Ось як? – тихо сказала Ангеліна.

– Так, ось так! Ти дружина чи хто? Крутись давай, щоб завтра після зміни гаряче на плиті стояло!

…З Робертом вони зійшлися шість років тому. Обом було вже за сорок, діти від перших шлюбів давно жили окремо.

З’їхалися у двокімнатну квартиру Ангеліни – кредит за неї вона тягла сама і три роки тому виплатила останній внесок, благо працювала завідувачкою заводської їдальні.

Дзвіночки траплялися і раніше.

Позаминулої зими Роберт накопичував заробіток, під’їдаючи домашні котлети дружини, а навесні взяв з рук квадроцикл для риболовлі і поставив на дачі у чоловіка своєї сестри Нелі.

Восени Неля зі скандалом розійшлася, і колишній зять залишив техніку собі за старі гаражні борги.

Цієї весни чоловіка пробило на будівництво в дачному селищі Соснівка. Все літо він пропадав там у вихідні і хвалився майбутньою двоповерховою лазнею, поки сумки з супермаркету тягала одна Ангеліна.

У вівторок зранку Ангеліна пішла на зміну, не попрощавшись, – так різанули вчорашні «бабські примхи».

Увечері біля ґанку гастронома вона пригальмувала за звичкою, але на холодному вітрі знову стрільнуло під пломбою. Геля сунула руки в кишені пальта і попрямувала до будинку.

На заводі працівникам харчоблоку належало безплатне триразове харчування. Вранці вона поїла сирної запіканки, в обід – розсольника з паровою тюфтелькою, а перед виходом повечеряла тушкованою скумбрією.

Роберт приїхав з бази будматеріалів до сьомої вечора. Стягнув черевики на килимку і одразу пішов на кухню перевіряти духовку.

– Гелю! – долинуло від плити. – А чого конфорки крижані? Ти не готувала, чи що?

Ангеліна поправила русявий чубчик біля дзеркала і вийшла зі спальні у домашньому трикотажному костюмі.

– Ні з чого готувати, Роберте, – відповіла вона. – Я вчора тобі список читала. У шафі тільки пачка лаврового листу та  сіль на денці.

– Ти знущаєшся?! – чоловік зазирнув у порожню хлібницю.

– Ти ж повз магазин йшла! Важко було курку взяти й десяток яєць?

– А навіщо мені курка? Нас у їдальні тричі на день годують від пуза. Я до ранку на їжу й дивитися не хочу!

– А я?! – здійнявся Роберт. –  Мені накажеш лавровий лист гризти після роботи?

– Навіщо лавровий листок? У тебе на карті зарплата начальника зміни лежить. Спустись у кулінарію за рогом, візьми собі хоч курча на грилі, хоч салат на вагу.

– Що-що?! Я по кулінаріях шастатиму при живій дружині?!

– Ну, ти ж сам учора правило ввів, – нагадала Ангеліна. – Кожен за свої пріоритети платить. Ти – за вагонку та модрину, я – за свій зуб!

– Ах, ось ти як заспівала! – пригрозив пальцем Роберт. – Характер вона мені тут показує! Дивись, Гелю, до четверга сама без домашнього звиєш, ще подивимося, хто кого!

Думаєте, до четверга він виклав гроші на продукти й пішов на мирову? Як би не так!

У середу Роберт демонстративно шарудів у передпокої фольгою від привокзальної шаурми, від якої на всю квартиру несло горілою цибулею.

У четвер увечері жував дешеві листкові пиріжки з кіоску, старанно ховаючи чек у кишеню штанів. А в п’ятницю опівночі крався в темряві до буфету і хрумтів кам’яними серпневими бубликами.

Ангеліна не сперечалася і не шпигала його. На заводі – гарячий суп та компот із кураги, а вдома ввечері – ні брудних сковорідок, ні вахти біля духовки. Краса!

У суботу на світанку Роберт поїхав до Соснівки приймати машину з дошкою. Пішов голодний і похмуріший за хмару.

Ангеліна виспалася, натерла до блиску порожній кухонний стіл і поклала посередині той самий глянсовий каталог печей з приколотою накладною.

На дванадцяту у неї був запис у перукарню за рогом – підфарбувати коріння волосся. Об одинадцятій у передпокої вибагливо заверещав дзвінок.

На порозі стояли свекруха Оксана Терентіївна – худа, з високо начесаним чубчиком – і зовиця Неля з довгими малиновими нігтями, пишними нарощеними віями та кульком м’ятних льодяників у руці.

– Ну, привіт, невісточко, чого так довго копаєшся! – ледве скинувши черевики, Оксана Терентіївна пройшла повз невістку і звично провела пальцем по полиці трельяжу, перевіряючи пил.

– На автобусі з іншого кінця міста тремтіли, розтрясло до кісток!

– Ой, ма-а-ам, у тому автобусі мене так захитало, жерсть якась! – Занила ззаду Неля, стягуючи чоботи.

– Ангелінко, а чим у тебе смачненьким пахне? Очманіти, я з ранку ні крихти в роті не тримала, місце під твою буженину берегла!

– А чому взагалі нічим не пахне? – свекруха підозріло потягла носом. – Роберт нам ще в четвер подзвонив! Звелів у суботу до одинадцятої приїжджати – нову кам’янку обмиємо, пообідаємо по-людськи!

– У четвер подзвонив? – з посмішкою перепитала Ангеліна. – Треба ж, який дбайливий. Лише мене попередити забув. Проходьте на кухню, гостями будете!

Не встигли мати з донькою дійти до столу, як зайшов і Роберт. Щоки з холоду рум’яні, на ремені брязкає рулетка, а руки зовсім порожні.

Побачивши біля порога чоботи сестри та черевики матері, він одразу повеселішав – явно розраховував, що перед свекрухою дружина ганьбитися не стане і зранку піде на ринок за м’ясом.

– О, мамо, Нелю, ви вже тут! – бадьоренько гукнув він. – Ну що, господине, мечі на стіл, мужик із будівництва, як вовк голодний!

І тут з кухні пролунав обурений зойк Нелі:

– Агов, а це ще що за прикол?

Ангеліна стала в отворі. Оксана Терентіївна сиділа перед голим столом, крутячи в руках буклет із печами, а Неля з гуркотом відчинчяла шафки, стукаючи малиновими нігтями по порожніх полицях.

– Мамо, та тут шаром покоти! – розпиналася зовиця, зазирнувши в морозилку. –  Ні ковбаси, ні сиру, жодної цукерки! Тільки сіль та лавровий лист!

– Це ще що за фокуси, Ангеліно?! – Оксана Терентіївна гидливо відкинула каталог із накладною. – Ганьба яка! Мати з рідною сестрою чоловіка у гості приїхали, а в неї на столі папірці замість обіду лежать! Я життя прожила, але такого свинства не бачила!

І хто, на вашу думку, скрізь виявився винен у цьому свинстві?

– Гелю, ти сама себе чуєш взагалі? – накинувся на дружину Роберт, змінившись в обличчі. – Я ж рідню покликав! Ти навіщо мене перед матір’ю ганьбиш?!

– Я тебе ганьблю? – здивувалася Ангеліна. –  Оксано Терентіївно, а ви в синочка запитайте, скільки він цього тижня дав на господарство!

– Роберт у понеділок із премією прийшов і популярно мені пояснив, що усі його заробітки йдуть на лазню, а годувати його маю я зі своїх!

– І правильно сказав! – анітрохи не зніяковіла свекруха. –  Чоловік справу робить, нерухомість зводить, а тобі тарілки супу для чоловіка та його матері шкода?! Що люди скажуть – завідувачка їдальні, а гостей голодом морить!

– До речі, могла б і з заводу продуктів принести! – одразу ж доєдналася Неля, кліпаючи нарощеними віями.

– У вас на кухні цих котлет і сметани хоч завалися, ніхто не рахує! Затиснула шматок буженини, а ми ж про тебе теж думали!

– Я вчора говорю: мамо, як Роберт на твоїй ділянці будинок зведе, перший поверх тобі під спальню віддамо, мансарду мені під кушетку для вій, а Ангелінку восени покличемо картоплю копати та листя згрібати!

Оксана Терентіївна шикнула на дочку, але Неля тільки пирхнула.

– На якій такій маминій ділянці? – тихо спитала Ангеліна. – Роберте, ти ж навесні казав, що дачу для нас двох будуєш.

– Мало що я казав! – пішов в атаку чоловік, сунувши руки в кишені. –  Ділянка мамина, і лазня там мамина стоїть! Вчений уже, вистачить з мене!

– Звичайно, мій! – підхопила Оксана Терентіївна. –  У тебе, голубонько, он дві кімнати свої, а в Нелі після розлучення кута немає.

– І раз до слова прийшлося: завтра до шостої вечора з Соснівки приїдуть два теслі дах крити. Роберт з ними домовився – поживуть тиждень у вас у другій кімнаті!

– У нас у другій кімнаті? – повторила Ангеліна.

– Ну не в готель же їх селити, зайвих витрат нам зараз не треба! – відрізала свекруха. –  З ранку звариш мужикам кашки густіше та зі своєї їдальні обід у лотках принесеш. Корона з тебе не впаде!

– Так, Гелю, бригада завтра з інструментом під’їде! – підсумував Роберт. –  Білизну їм постели та продукти до ранку купи, годі дуркувати!

Ангеліна не відповіла. Вона підійшла до столу, взяла глянсовий каталог печей і чомусь почала розгладжувати пальцем загнутий куточок обкладинки.

Розгладила один раз, другий, вирівняла накладну суворо по краю столу і секунд п’ять стояла не рухаючись.

Тягати казенні тефтелі з рідного заводу, щоб годувати шабашників, які будують терем свекрухи та зовиці? Краще й не вигадаєш!

Неля тим часом дістала з кулька м’ятний льодяник і з хрускотом розгризла його, чекаючи, коли невістка побіжить за гаманцем.

Ангеліна підвела погляд на всю трійцю.

– Хліба в хаті ні крихти – їдьте обідати на своє будівництво, туди вся зарплата вашого сина пішла! – не церемонячись, сказала вона і притиснула каталог із накладною прямо до грудей чоловіка.

– Що? Як це – на будівництво?! – ахнула Оксана Терентіївна. – Там же голі стіни та вітер гуляє, де ми обідати сядемо?!

– На свіжій модрині, Оксано Терентіївно! Заодно й фінську кам’янку обмиєте – адже за неї вже сплачено!

– Ти чому з матір’ю так розмовляєш? – розлютився Роберт.

– Гей, ми так не домовлялися, Гелю!

– Звичайно, не домовлялися, – погодилася Ангеліна, зробила крок до комори і виставила на килимок біля порога важкий пластиковий кейс з його перфоратором та зимову робочу куртку.

– Це ще навіщо?! – розгубився чоловік.

– Твій інструмент, Роберте. Теслярі завтра їдуть не до мене, а прямо до Оксани Терентіївни. Там їм Неля і кашку зранку зварить і обіди збере!

– А твої сорочки та штани я надвечір у дві спортивні сумки складу – забереш унизу у консьєржки!

– А жити я де буду до холодів? – витріщився Роберт, притискаючи до живота каталог печей.

– Там, куди вкладав капітал! Або у мами – вона має пенсію, на тарілку супу для улюбленого сина вистачить!

– Та ти дурепа набита! – здійнявся Роберт, підхопив кейс з перфоратором і пригрозив біля самого виходу: – Через три дні приповзеш миритися, тільки я ще подумаю!

– Мамо, Нелю, взувайтеся, ноги нашої тут більше не буде!

– Безсовісна! – обурювалася в передпокої Оксана Терентіївна, поспіхом застібаючи напівпальто. – Усю душу хлопцю вимотала через шматок ковбаси!

– Капець, оце сходила до братика на буженинку, називається! – Простогнула Неля, натягуючи чоботи.

За хвилину тупіт на майданчику стих – голодні гості поїхали ліфтом.

Ангеліна накинула пальто і вийшла надвір: до запису в перукаря залишалося десять хвилин, а запізнюватися до майстра вона не любила.

До середини листопада Ангеліна вже посміхалася, не соромлячись показувати нову коронку і жила приспівуючи.

Роберт за цей час навіть не дзвонив – тримав фасон, зате минулої суботи біля м’ясного ряду на критому ринку Геля ніс до носа зіткнулася із зовицею.

Неля похмуро вибирала супові кісточки дешевше.

– Ой, Ангелінко, навіть не питай, жерсть якась! – з ходу поскаржилася вона.

– Що таке? Новосілля у мансарді відкладається?

– Яке там новосілля! Шабашники без авансу розбіглися, зруб під клейонкою мокне, а Роберт до мами перебрався!

– Тільки він їй на магазин теж грошей не дає – тепер на гараж збирає! Заявив, що у пенсіонерки каша у шафі завжди знайдеться.

– Мама від рідного Роберта пачку масла та сервелат у шухляді комоду ховає, а я від них взагалі в орендовану кімнату втекла!

А вчора в обідню перерву Роберт сам намалювався на заводській прохідній.

Просив вахтера покликати дружину, щоб виписала йому разову перепустку в їдальню, як підряднику – не витрачати ж майбутньому власнику гаража свої кревні на тарілку гарячого борщу!

Ось такі бувають здобувачі! Що скажете з цього приводу?

You cannot copy content of this page