– Ти мені сцен не закочуй при пристойних людях, люба! – миттю взяла командирський тон свекруха. – Ми взагалі сьогодні випадково на десять хвилин зайшли! Подумаєш, по наперстку для судин ковтнули – завтра відшкодую, не збіднієш

– Христино Гаврилівно, ви як сюди потрапили? Я ж зсередини замикалася!

Свекруха й бровою не повела. Стояла в гірчичній блузі біля плити. По-господарски заглядала в каструлю з бульйоном.

– Своїм дублікатом відчинила, люба! – озвалася вона, брязнувши кришкою. – Чим же ще? Дзвонити не стала, раптом ви з потягу лягли відпочити. Вирішила молодих відвідати!

Аліна з чоловіком Семеном повернулися з Карпат три години тому. Гуляли по горам та полонинам десять днів. Дорожні рюкзаки ще стояли біля комода, а свекруха вже тут як тут.

Затишна двокімнатна квартира біля парку дісталася Аліні від бездітної тітки ще до весілля. Із Семеном жили шостий рік.

Майстер-віконщик він рукастий, але перед матір’ю боявся, як хлопчик. Весною віддав їй всю премію на світлі шпалери та пухнастий бежевий килим у зал.

Перед відпусткою свекруха випросила запасний ключ із жовтою биркою. Обіцяла поливати фікус у діжці на лоджії. Аліну сумніви гризли, але чоловіка довго вмовляти не довелося – одразу поступився матері.

Господиня перевірила лоджію, зазирнула в кухонну шафку та сервант. Вціліла лише вишнева наливка від сестри до річниці весілля, і на тому спасибі.

– Ну й доглядали ви за квартирою, Христино Гаврилівно! – сказала Аліна.

– Грунт у діжці сухий, як порох! У фікуса три нижні листи скрутилися! Зате зернової кави пів банки немає, а домашнє абрикосове варення взагалі випарувалося!

– Подумаєш, дві ложки зварила! – огризнулася свекруха, поправляючи високу зачиску.

– У мене після поліклініки тиск стрибнув! Ваш будинок за два кроки. Не на лавці ж загинатися, коли житло порожнє? Совість май!

– Гаразд, фікус я відспіваю, – відповіла Аліна і простягла долоню. – Дякую за клопіт. Повертайте наш дублікат із жовтою биркою, далі самі впораємося.

– Ось ще! Нічого я повертати не збираюсь!

– Тобто як це – не збираєтесь? – здивувалася невістка. –  Відпустка закінчилася, ми вже вдома!

– Так, люба! Ключі я залишу в себе: я ж ваші квіти поливала! Через пів міста автобусом у задуху тягалася.Раптом праску забудете вимкнути чи кран зірве? Чи Семен свій ключ посіє?!

З ванної в домашній кофті вийшов Семен.

– О, мамо, привіт! Ви чого на весь під’їзд сперечаєтеся?

– Полюбуйся на свою ненаглядну! – заголосила Христина Гаврилівна. – Я їм рятувала зелень, ноги била! Вона ж із порога у мене ключ вириває! Наче я злодійка вокзальна!

– Ніхто вас злодійкою не називав! – Заперечила Аліна. – Семе, поясни мамі, навіщо їй наш дублікат, коли ми самі вдома живемо?

– Гаразд тобі, Аліно! – скривився Семен, винувато косячись на матір. – Що ти починаєш? Полежить дублікат у мами, каші він не просить! Кави з варенням я завтра по дві банки куплю!

– До чого тут варення, Семен?! – обсмикнула чоловіка дружина. – Мені не потрібні раптові візити без дзвінка!

– Ой, не заводься на порожньому місці! – махнув рукою чоловік. – Замок закриємо – слюсаря викликати не треба. Нехай ключ у мами лежить!

Свекруха переможно підняла підборіддя. Забрала мідний брелок-дзвіночок із жовтим ключем у свій лаковий ридикюль і накинула бордовий плащ.

– От! Хоч у сина голова варить, – кинула вона біля порога. – Будьте здорові, негостинні!

Лаятись далі Аліна не стала – втомилася з дороги, як собака. Але осад залишився.

Минув тиждень. У четвер вона зводила на меблевій фабриці квартальний баланс і припленталася додому до восьмої.

У передпокої пахло нудотними фіалковими парфумами. У відрі для сміття біліли кістки від покупної курочки гриль і фантики від трюфелів. А біля лави блищала упущена золотиста кліпса з бурштиновим камінцем!

Незабаром повернувся Семен з рулеткою на ремені. Аліна відразу простягла йому знахідку.

– Полюбуйся! То так твоя мама тиск після поліклініки збивала? Курочкою гриль із трюфелями?!

– Ну, заскочила мама вдень на пів години відпочити, сама дзвонила! – пробубонів чоловік, стягуючи черевики біля полиці. – Тобі шматка курки для рідної людини шкода?

– Якої курки, Семене?! У Христини Гаврилівни вуха з юності проколоті, вона кліпси ніколи не носила! І фіалковими парфумами від неї ніколи не несло! Хто тут у нас вдень господарював?!

– Чи мало звідки ці скельця взялася! – відмахнувся Семен, ховаючи очі. – Сама на підошві з маршрутки принесла! Досить себе накручувати, давай вечеряти!

Ставити матір на місце він явно не збирався. Аліна поклала чужу кліпсу на полицю біля дзеркала і замислилась.

У її напарниці з бухгалтерії два роки тому вийшло так само. Свекруха взяла ключ на травневі, щоб котика Рижика годувати, а до осені заселила лоджію розсадою, та спальню ріднею зі сходу.

– Ви ж зустрічали таку породу людей? Пустиш від дощу сховатися, а вони вже твоїми капцями командують!

Розгадка знайшлася рівно за тиждень. У четвер на фабриці прорвало трубу опалення, і всю бухгалтерію розпустили о першій годині дня.

Біля під’їзду Аліна зіткнулася з чоловіком – Семен заскочив в обід за забутим будівельним рівнем. Піднялися на третій поверх разом, переступили поріг – і Аліна остовпіла, дивлячись на підлогу.

Біля полиці вишикувалися лакові човники, замшеві туфлі та дві пари чобіток. На гачках поверх її плаща висіли бордовий плащ свекрухи, чужий тренч і два берета.

З кухні котився заливистий регіт і тягло часником. Аліна зробила крок вперед, слідом із рівнем у руках витягнувся розгублений Семен.

За обіднім столом бенкетували четверо. На дошці лежала рум’яна курочка гриль, поруч розташувалися листкові язички та розкрита коробка трюфелів. Посеред столу красувалася відкоркована пляшка тієї самої  наливки з серванту!

На чолі сиділа свекруха. Праворуч влаштувалася її нерозлучна подруга Каріна – кругловида, з бровами-ниточками та бурштиновою кліпсою тільки на лівому вусі! Навпроти жували випічку дві колишні колежанки по службі з відділу кадрів.

Ось, значить, де собака заритий!

– Матір божа… – тільки й видавив Семен. – Мамо, це що тут у вас за бенкет?!

Колежанки разом затнулися і переглянулися. Натомість Каріна розпливлася в цукровій посмішці, ніби зустрічала гостей у себе на дачі.

– Ой, Аліночко, Сьомочко! – защебетала вона співуче, брязкаючи металевим браслетом.

– Ви чого так рано, хороші мої? Ми тут по-свійськи! Дівчатка після профогляду притомилися, ось Христина нас і покликала дух перевести! Сідайте швидше, курочка гаряча – краса яка!

– Чудово влаштувалися, нічого не скажеш! – не церемонячись промовила Аліна, дивлячись на почату пляшку.

– І  давно у мене на кухні безплатне кафе відкрилося? Подарункову наливку із закритого серванту хто чіпати дозволяв?!

– Ти мені сцен не закочуй при пристойних людях, люба! – миттю взяла командирський тон свекруха.

– Ми взагалі сьогодні випадково на десять хвилин зайшли! Подумаєш, по наперстку для судин ковтнули – завтра відшкодую, не збіднієш!

– Випадково на десять хвилин? – перепитала невістка.

Аліна взяла з полиці в передпокої золотисту кліпсу і поклала на стіл перед гостею.

– А другу вашу кліпсу хто минулого четверга біля лави впустив? Чи вона сама автобусом приїхала?!

– Матінко, знайшлася моя пропажа! – зраділа Каріна, притиснувши долоні до пухких щок. – Я на гардероб у поліклініці грішила! Ну чого ти від своїх темниш, Христинко?!

– Помовчи ти, заради бога! – шикнула Христина Гаврилівна і штовхнула подругу ліктем.

– Облиш секрети розводити! – пирснула зі сміху Каріна, чіпляючи кліпсу на праве вухо. – Справа життєва! Аліночко, ми ж чистюлі! Кісточки у відро складаємо, крихти змітаємо. Вже третій четвер поспіль тут відпочиваємо, і ні сміттинки!

– Який ще третій четвер? – витріщився на матір Семен. – Мамо, ти ж божилася, що одна після уколів заходила полежати!

– Ой, Сьомочко, вперше ми ще без вас зазирнули! – простодушно розповіла Каріна. – Ви тоді в Карпатах гуляли. Допомогли твоїй мамі квіти відвідати! І поліклініка тут поряд, і кулінарія, і парк! До самої тепер Христинка й на поріг не пускає!

– Чому ж це не пускає? – уточнила Аліна, не зводячи очей зі свекрухи.

– Як чому?! Вона ж у залі новий бежевий килим постелила! – заторохтіла гостя. – І світлі шпалери поклеїла! Там тепер боязко дихати, – треба ходи по струнці! У вас обстановка простенька, не марка – благодать!

– Ми вже домовилися наступної п’ятниці мої іменини тут справити. Усього людей шість збереться!

Аліна слухала не моргаючи. Свій пухнастий килим, куплений на премію сина, свекрусі бруднити шкода. Натомість квартиру невістки перетворити на прохідний двір – мила справа!

– Іменин тут не буде, – твердо сказала Аліна і зробила крок до столу. –  Христино Гаврилівно, віддавайте наш дублікат! Прямо зараз! Гостинність закінчилася!

Обличчя свекрухи витяглося, і вона розлютилася:

– Ключі я залишу собі: я ж ваші квіти поливала, маю право тут із подругами посидіти! Бач, командирка знайшлася! Семен тут шостий рік горбатиться! І полиці тобі свердлить, і змішувачі міняє!

– Невже його мати раз на тиждень з людьми перекусити не сміє? Та я з сорому згорю, якщо ти нас виставиш! Семене, чого мовчиш, як чужий?!

Аліна глянула на чоловіка. Вже після такого обману він точно обсмикне матір! Але Семен під поглядами пенсіонерок знітився, стиснув губи і накинувся на дружину:

– Аліно, кінчай базар! Тобі місця за столом шкода,  нас все одно вдень немає? Не ганьби мене перед маминими колегами!

– Семене, ти у своєму розумі?! – обімліла Аліна. – Вони третій четвер поспіль тут без дозволу бенкетують і наш сервант потрошать!

– Не збіднієш від чарки наливки, не будь крохоборкою! – відрубав Семен, дивлячись у підлогу. – Вибачся перед гостями! Дублікат залишиться у мами, я так вирішив. Досить!

– Ось одразу видно – справжній чоловік у хаті, голова! – радісно підхопила Каріна, брязкаючи браслетом.

– Молодець, Сьомочко! Христинко, плесни нам з дівчатками ще по крапельці за такого золотого сина!

Аліна мовчки присіла на лаву біля дверей. Пальці самі стиснули ремінець годинника на зап’ясті.

З відкритого ридикюля свекрухи зухвало стирчав мідний дзвіночок. Шість років вона згладжувала кути, а чоловік при чужих тітках витер об неї ноги.

Заціпеніння спало миттю. Аліна встала, витягла з ридикюля дзвіночок, зняла з кільця свій ключ із жовтою биркою і повернула порожній брелок на тумбу.

Потім забрала зі столу наливку, заткнула пробкою та замкнула в сервант.

– Мій ключ із жовтою биркою в мене, – оголосила Аліна притихлій компанії, показавши дублікат на долоні.- Доїдайте частування, шановні пані, і збирайтеся. Крамниця зачинилася!

– Іменини в п’ятницю, Каріно, гулятимете у Христини Гаврилівни! – Додала господиня. – Прямо на її новому пухнастому бежевому килимі!

– Від маршрутки там три хвилини пішки. Подруга у вас широкої душі – для коханих дівчаток ні світлих шпалер, ні килима не пошкодує!

– Сьомочко! Ти глянь, що вона витворяє! – верескнула свекруха. – Негайно відбери у неї бирку, або зніми ключ зі свого кільця!

– Тільки спробуй, Семене, – тихо попередила Аліна. – Ця квартира мені від тітки дісталася, командувати тут твоя мама не буде! Зникне твій ключ або знову потягне чужими духами – нарікай на себе!

– Того ж вечора з’їдеш зі своїм рівнем і рулеткою до матінки. Будеш за її подружками тарілки намивати!

– Мамо… ну правда, перегнула ти ціпок, – пробурчав Семен, затиснувши будівельний рівень під пахвою.- Одягайтеся давайте, обідати час.

Гостей як вітром здуло – взулися за хвилину. Тільки оптимістка Каріна на майданчику дзвінко цмокнула ошелешену подругу в напудрену щоку і скомандувала іншим:

– Отже, домовились, дівчата! У п’ятницю о другій годині всі їдемо до Христинки! З мене оселедець під шубою і гранатовий сік – заодно і бежевий килим нарешті обмиємо!

У суботу Аліна викликала слюсаря і поставила новий верхній замок – мало який запасний зліпок приховала  свекруха.

Притихлому Семену видала один ключ під слово честі. Чоловік тепер береже його у нагрудній кишені, як зіницю ока.

Минув місяць. Христина Гаврилівна на невістку дметься і носа не каже, зате по суботах скаржиться синові телефоном. А невгамовна Каріна зі старою гвардією щоп’ятниці штурмує її зал.

Хвалений бежевий килим уже оновили буряковою заправкою та краплями гранатового соку.

Але дати подругам від воріт поворот після промов про широту душі, гордість колишній кадровичці не дозволяє. За що боролися, як то кажуть, на те й напоролися…

You cannot copy content of this page