– Ти ще умови йому ставитимеш! Година, дві! Не хочеш із нашою сім’єю спілкуватися, так і скажи! Микита зустріне Новий рік із нами! – Микито, ти маму спеціально запросив, щоб мені це сказати? А сам не міг? Ти залишиш дружину, яка носить під серцем твою доньку, і підеш святкувати

Оля сіла у крісло біля вікна, у звичайне, старе крісло. Ноги заклякли. За вікном сутінки, вогні, верхівки новорічної ялинки.

З другого поверху, та ще з напівлежачого положення в кріслі було видно лише частину ялинки на площі. Вигляд із вікна прекрасний, особливо влітку, його Оля любила найбільше. Влітку у неї день народження, влітку тепло.

Оля тримала руки на животі, у якому було життя. Донька. Їх з Микитою первісток. До довгоочікуваної події залишалося два тижні, до Нового року – чотири дні.

– Олю, я вдома, – пролунало з передпокою. – Як ви тут без мене?

– Все добре. Сіла відпочити. Вечеря на плиті, зараз я встану.

– Вставай, вставай, – пролунав з передпокою голос свекрухи. – Вагіт.ність не хвороба. Ми до останнього все робили і навіть підлогу мили не швабрами, а руками.

– А у вас тепер порохотяги по будинку ходять і бруд розмазують. Тьху! Зовсім облінилися. Як з дитиною будеш  справлятися? Робота наймеш?

Свекруху Оля не чекала. Та вміла на порожньому місці влаштувати не скандал, а рознесення.

– Олю, мама прийшла поговорити з нами. Незабаром свято. Сімейне. Потрібно обговорити.

– Ми ж з тобою вирішили зустріти його вдвох.

– А сім’я? Годину чи дві можна приділити сім’ї, – сказала свекруха.

– Свято сімейне, я розумію, але нікуди не піду.

– І не треба! Готуй стіл, свято буде у вас.

– Стіл? Як ви собі це уявляєте?

– Нормально уявляю. Магазин внизу, а зараз можна доставку замовити. Дванадцять гостей та три дитини.

– Ні. Я не зможу стільки готувати, а потім після всіх прибирати. І гостей мені тут перед поло.гами не треба. Вже все приготовлене для малечі.

– Яка ти принципова! А сім’я? А Микита? Ти спитала в нього? Він хоче із сім’єю! Він мені сам сказав.

– Микито, це правда? Ми ж із тобою говорили.

– Говорили, але сім’я…

– Зрозуміло. Я свою думку сказала, а ти, Микито, можеш з’їздити та привітати всіх. На годину, на дві.

– Ти ще умови йому ставитимеш! Година, дві! Не хочеш із нашою сім’єю спілкуватися, так і скажи! Микита зустріне Новий рік із нами!

– Микито, ти маму спеціально запросив, щоб мені це сказати? А сам не міг? Ти залишиш дружину, яка носить під серцем твою доньку, і підеш святкувати?

– Не тисни на нього? Тобі запропонували зустріти разом, ти відмовилась!

Оля встала і, притримуючи живіт, пішла в кімнату. Розмовляти більше не було сенсу. Оля знала, що свекруха налаштує по своєму.

– Пішла! Ти глянь! Яка неповага! – свекруха кричала, щоб Ольга чула.

Через деякий час грюкнули вхідні двері, після чого у кімнату увійшов чоловік.

– Олю, навіщо ти так категорично! Можна було прийняти один із варіантів.

– Але ж ми з тобою це обговорювали! Мені важко, у мене скоро термін. А раптом усе почнеться раніше. І не повторюй слова мами, я тебе чудово зрозуміла. Можеш їхати до них!

– І ти не образишся?

– Я вже образилася!

– А моя мама? Вона теж образиться, якщо я не приїду.

– Вибирай сам із ким ти хочеш прожити своє життя.

– Ти тиснеш на мене!

– Це слова твоєї мами.

Оля розхвилювалася і довго не могла заснути. Микита дивився телевізор, заснув на дивані. Вранці він пішов на роботу, поки вона спала.

Два дні минули майже мовчки. Чергові фрази. Тридцять першого Оля замовила доставку. Зовсім небагато продуктів для олів’є, нарізка риби, нарізка ковбаси, сир, фрукти.

Раптом Микита передумає і залишиться з нею, а якщо не передумає, вона сама поїсть. На самоті.

– Я не хочу нікого засмучувати. Я до мами зараз на дві години, а до одинадцятої буду. Дзвони.

Оля залишилася сама. Вона вирішила полежати, але щось пішло не так. Почало тягнути живіт. Вона зателефонувала Микиті, але він не відповів.

Кілька разів. Час минав, годинник показував одинадцяту, чоловіка не було і він не відповідав. Минуло ще пів години.

Оля пішла у ванну, і зрозуміла, що настав час доньці познайомитися з мамою, – вона вже не вагалася. Руки тремтіли, телефон упав і екран розбився. Оля дісталася до дверей, постукала сусідам.

– Викличте, будь ласка, швидку, я телефон розбила.

Швидку викликали, але на неї довелося чекати ще пів години. Оля нервувала, Новий рік,  як там вона народ жуватиме. У всіх свято. На годиннику була опівніч. Оля сиділа у сусідів. Її заспокоювали, а потім один із гостей поїхав з нею.

– Я там розберуся, якщо щось буде не так.

***

Микита приїхав у лікарню лише надвечір, але його не пустили, годин відвідування треба дотримуватись навіть у Новий рік.

Наступного дня Оля відмовилася спуститись до нього. Телефону не було. Передати новий він не здогадався. Все необхідне для малюка та Ольги було взято одразу. Тоді сусідка допомогла, вірніше, її гість.

Коли її з донькою виписали, Оля попросила викликати таксі і вийшла з малечею на руках. За кермом опинився гість сусідки.

– Вибачте, я тоді залишив свій номер медсестрі, так, про всяк випадок. Якщо зустріти не буде кому.

– Дякую. Ви правильно зробили.

Оля вже сиділа в машині, коли до лікарні під’їхав чоловік. Напевно, дізнався про виписку. Він вийшов з машини і попрямував до дверей.

– Можна їхати.

Оля помітила в машині чоловіка свекруху.

***

– Я Андрій, – сказав він, занісши сумки. – Далі, напевно, ви самі впораєтеся.

– Дякую, впораюся.

Донька спала, Оля ввімкнула чайник, відчинила холодильник. Салат так і стояв недоторканим, – треба було  викинути. Замовляти доставку? Двері відчинилися.

– Олю, що ти влаштувала? Я приїхав, ти вже поїхала. Як це розуміти?

– А як розуміти, що ти залишив мене одну? Ти бачив мій телефон? Не здогадався новий купити?

– А ти не кричи на чоловіка!

– Знову з мамою, із підтримкою. Сам не можеш упоратися?

– Мама приїхала подивитись на онучку. Має право.

– Має? Особливо після того, що сталося зі мною в новорічну ніч! Дякую їй величезне, і тобі дякую! Замов мені доставку продуктів, будь ласка. У холодильнику лише зіпсований салат. Добре ти дружину з дитиною зустрічаєш із лікарні.

– А треба ще перевірити чия це дитина. Хто тебе туди відвіз, хто привіз? – Вставила порцію отрути свекруха.

– То ви через це все тут влаштували? Може й приїхали спеціально із запізненням? Ідіть обоє, впоралася без вас, і далі впораюся! Люди добрі є.

– Ти не маєш права! Я бабуся, мій син – батько!

– А це ще довести треба. А я доведу.

– Олю, ти серйозно? Я ж твій чоловік. У мене дитина.

– Що ти з нею розмовляєш? Нехай вона залишається, сама покличе. Ось потім і слухатиме тебе з першого разу.

– Микито, нехай твоя мама йде. Поговоримо самі, але якщо ти підеш з нею, то назад не приходь. І речі можеш забрати одразу.

Оля більше нічого не сказала, пішла до дитини. Микита не знав, що йому робити. Помилок і так вже забагато. Він ще й доньку до ладу не бачив. Навіть фотографії не було. Оля, мама, донька. Мама не пробачить, вона така.

– Проведи мене. Можеш залишитися з цією істеричкою, але тоді про мене забудь.

***

Оля нагодувала малу і заснула. Микити не було, у квартирі було тихо. Холодильник був порожній. Оля відкрила ноутбук та замовила доставку. Потрібно було купити телефон. Усе привезли.

Оля увімкнула телефон. Одразу зателефонувала мама.

– Доню ми хвилюємося. Микита сказав, що в тебе телефон зламався. Вітаємо із донькою. Тато передає вітання. Ми Микиту вітали, тобі наказали передати. Приїдемо пізніше, зараз ніяк.

– Телефон новий, тепер завжди на зв’язку.

– Ти там онуку нам пришли.

– Надішлю.

***

Микита не дзвонив, але з’явився за два дні.

– Мама вимагає…

– Мені зовсім не важливо, що вимагає твоя мати! Я вже подала на розлучення, на аліменти. Тепер ти будеш жити з мамою і слухатись її, раз немає своєї голови.

– Ти не тільки на новий рік не залишився зі мною, але й не привітав. Прощавай батько моєї дитини! До речі, аналіз ДНК обов’язково буде позитивним.

– Так і передай своїй мамі. Щодо бачитись з дитиною вирішимо в суді, але не думаю, що це вас влаштує.

Розлучення, аліменти. Після цього Оля поїхала до батьків. Далеко, через всю країну у величні Карпати. Квартиру, яку їй допомогли купити батьки, вона здала через агенцію, – пасивний дохід їй знадобиться.

А далі буде видно, – життя саме розставить все на свої місця…

You cannot copy content of this page