Останню котлету Ольга зняла зі сковороди о пів на п’яту. До робочого дзвінка залишалося десять хвилин. Вона розім’яла картоплю, нарізала салат і написала Андрію:
– Вечеря готова. Після занять одразу додому. Я звільнюсь близько шостої.
Чоловік відповів, що після занять вони одразу поїдуть додому.
Ольга накрила каструлю кришкою. Вісім великих котлет на чотирьох – достатньо, можливо, щось залишиться на завтра.
Головне, сьогодні більше не доведеться повертатися до готування. Після розмови із замовником потрібно буде внести виправлення та надіслати готовий текст.
У передпокої пролунав дзвінок.
Людмила Петрівна прийшла по пакет для Світлани. Та попросила передати дитячі книги та майже нові чобітки, з яких виросла молодша дочка Ольги та Андрія.
– Проходьте. Пакет біля дзеркала.
– Посиджу трохи. До Свєти ще їхати.
– Звісно. Тільки в мене зараз розмова по роботі, хвилин на тридцять.
– Займайся, я зачекаю.
Ольга запропонувала воду та пішла до кімнати.
Замовник надіслав нову версію тексту. Довелося порівнювати його з попереднім, обговорювати формулювання та уточнювати, які розділи залишити. Замість пів години розмова зайняла майже годину.
З кухні долинав голос свекрухи. Ольга розрізнила ім’я Світлани, але не стала прислухатися.
Коли дзвінок закінчився, годинник показував за двадцять хвилин до шостої.
На кухонному столі стояли три контейнери. В одному лежали котлети, в іншому – пюре, у третьому – салат. Людмила Петрівна притискала кришку долонею. Поруч із пакетом книг вона розкрила ще один пакет.
– Ви куди це збираєте? – Запитала Ольга.
– Світлані відвезу. У неї донька знову температурить, чоловік у від’їзді. Каже, за день нормально не поїла.
Ольга підійшла до плити. Сковорода була порожня. У каструлі залишилося пюре на денці.
– Людмило Петрівно, це наша вечеря!
– То я бачу, що вечеря. У тебе ж багато зроблено.
– Тут на чотирьох! Андрій зараз дітей привезе!
Свекруха взяла останню кришку.
– Ви ж удома удвох. Щось ще зробите. А Свєті зараз не до кухні.
Ольга подивилася на контейнер із котлетами. Усі вісім лежали акуратними рядами.
– Давайте дві котлети і частину гарніру відкладемо Світлані. Решту залиште нам.
– Дві? Що я до неї із двома котлетами поїду?
– Вона з донькою. На вечерю їм вистачить. І салат можна поділити.
Людмила Петрівна відсунула контейнер.
– Ти що, кожну котлету рахуєш?
З кімнати долинув сигнал: замовник надіслав повідомлення. Ольга машинально повернула голову, але з кухні не вийшла.
– Сьогодні рахую. Я приготувала на нашу родину. Частину можу віддати, – все ні!
– Я вже сказала Світлані, що привезу їй вечерю!
– Ви могли спочатку спитати мене?
– Мені тепер дозвіл отримувати, щоб допомогти дочці?
– Щоб взяти їжу, яку я приготувала, – так!
Свекруха підібгала губи.
– Не думала, що через таке доведеться пояснюватися.
Ольга дістала тарілки. Їй хотілося швидше закінчити розмову, але залишити контейнери закритими вона не могла. За двадцять хвилин повернуться діти, а в неї ще робота.
– Я не відмовляюся поділитися. Але наново готуватиму сьогодні не буду.
Вона відчинила кришку і переклала на тарілку дві котлети.
– Ці залишаю Свєті. Пюре теж зараз покладу.
– Не треба тепер нічого. Я сама куплю.
– Добре.
Людмила Петрівна вийшла до передпокою. Ольга пішла за нею та нагадала про пакет із книгами. Свекруха взяла його, поправила кут великої книги, що стирчить.
– Андрію привіт передавай.
– Передам.
Після її виходу Ольга повернулася на кухню. Салат пустив сік, на стінках контейнера лишилося пюре. Вона переклала їжу, накрила тарілки та прибрала салат у холодильник. Контейнери склала в раковину.
За комп’ютером довелося тричі перечитати одну пропозицію.
Світлані вона помагала і раніше. Передавала суп, коли та хворіла, забирала її доньку разом із своїми дітьми. Тільки коли вони домовлялися.
Нині Ольга навіть не встигла погодитися чи відмовитися. Її вечерю вже зібрали, а їй пояснили, що приготувати ще одну вечерю зовсім не важко.
***
Андрій повернувся, коли Ольга закінчувала виправлення.
Молодша з порога розповідала, як забула змінне взуття. Старший шукав зошит, який хотів показати мамі. На кухні загула витяжка, зашуміла вода.
За кілька хвилин чоловік приніс Ользі розігріту вечерю.
– Мама заходила?
– Так. Пакет забрала.
– Вона дзвонила.
Ольга прибрала руку з мишки.
– Що сказала?
– Що ти не захотіла Світлані кілька котлет дати. Я при дітях не обговорював. Але через їжу сваритися…
– Декілька?
Андрій зупинився біля столу.
– А що було?
– Вона зібрала всю вечерю, – котлети, картоплю, салат! Все стояло у контейнерах.
– Зовсім все?
– На чотирьох нічого не залишалося. Я запропонувала дві котлети та гарнір для Світлани. Твоя мати відмовилася.
Він поставив тарілку на вільний край столу.
– Мені сказала, ти почала назад забирати.
– Так. Коли побачила, що нам нічого не залишилося.
Із кухні покликала молодша. Андрій відповів, що зараз прийде.
– Я думав, мама попросила, а ти не дала.
– Вона не питала! Я вийшла з кімнати, коли вона вже закривала кришки.
Андрій присунув Ользі виделку.
– Зрозуміло. Поїж, поки тепле.
– Стривай. Ти розумієш, що було б, якби я затрималася в кімнаті? Ви б приїхали, вечері немає. Кому знову готувати?
– Мені, наприклад. Але річ не в цьому. Вона не повинна була забирати без дозволу.
– Саме так. Я можу приготувати більше, коли мене наперед просять. Але не хочу дізнаватись останньою, що нашу вечерю комусь обіцяли.
– Я з нею поговорю.
Він повернувся до дітей. Ольга відправила замовнику виправлений текст та зайнялася їжею. Через деякий час почула, як Андрій пройшов до спальні та зателефонував матері.
– Мамо, ти мені не так все розповіла.
Далі він якийсь час слухав.
– Ольга не відмовилася допомагати. Вона запропонувала частину віддати. Чому ти не взяла?
Відповіді Ольга не розібрала.
– Ні, я не проти Свєти. Якщо потрібно, то я можу їй продукти привезти. Але обіцяти нашу вечерю, не поговоривши з нами, не треба!
Після розмови Андрій зайшов на кухню, де Ольга мила контейнери.
– Що вона сказала?
– Що спочатку вирішила, начебто їжі із запасом. А потім їй не сподобалося, як ти відповіла.
– А мені не сподобалося, що мене відправляли готувати наново.
– Я їй це пояснив.
Ольга поставила вимитий контейнер сушитися. Їй не хотілося питати, чи погодилася свекруха.
***
Світлана зателефонувала вранці.
– Олю, можна про вчорашнє запитати?
Андрій пішов із дітьми за продуктами. Ольга сіла на кухні.
– Можна.
– Мама сказала, що вже зібрала нам їжу, а ти веліла все лишити.
– Вона зібрала всю нашу вечерю. Я раніше взагалі не знала, що вона тобі щось обіцяла.
– А мені сказала: у Олі багато приготовлено, зараз привезу. Я ще запитала, чи можна.
– Приготовлено було багато. Тільки не зайве.
Світлана зітхнула.
– Вона потім зателефонувала, сказала, що зайде в магазин. Я спитала, чому, а вона не захотіла пояснювати. Вже ввечері розповіла, що ви посварилися.
– Я пропонувала вам дві котлети з пюре. Вона не взяла.
– Нам би вистачило. Донька вчора майже не їла, я їй зробила кашу.
– Як вона сьогодні?
– Краще. Вже малювати сіла. Слухай мені ніяково. Адже я просто поскаржилася, що день важкий. Не просила вас без вечері залишати.
– Я розумію. До тебе у мене запитань немає.
Якийсь час обидві мовчали.
– Ти мені наступного разу прямо напиши, – сказала Ольга. – Якщо зможу, то допоможу. Бо мама тобі вже обіцяє, а я ще нічого не знаю.
– Добре. І ти мені кажи, якщо щось потрібне. Я в середу можу твою молодшу із занять забрати, мені все одно туди їхати.
Вони говорили час, потім Світлана попрощалася: донька покликала подивитися малюнок.
Ольга прибрала телефон. Розмова нічого не змінила у відносинах зі свекрухою, але тепер хоча б не треба було гадати, що думає Світлана.
***
Кілька днів Людмила Петрівна дзвонила лише синові. Запитувала про дітей, розповідала про свої справи, просила допомогти переставити важкий комод.
Якось увечері Андрій сказав:
– Мама вважає, що ти могла пом’якше відповісти.
Ольга підвела голову від книги.
– Я сказала щось грубе?
– Ні. Я їй так і відповів.
Вона загорнула книгу, залишивши палець між сторінками.
– Вона могла б просто спитати. Я б не відмовила.
– Знаю.
– Не хочу тепер під час кожної зустрічі доводити, що мені не шкода.
Андрій сів поруч.
– І не треба. Я не передаю тобі прохання вибачитись. Просто кажу, що вона поки що ображається.
– Нехай. Мені також було неприємно.
На цьому розмова закінчилася. Дзвонити свекрусі і ще раз пояснювати Ольга не стала. Але коли та за тиждень попросила передати Світлані дитячу куртку, спокійно відповіла, що підготує її до вихідних. Прості справи тривали.
Світлана у середу забрала молодшу із занять. Ольга заїхала за донькою ввечері і дорогою купила продукти на її прохання.
Розраховуватись за колишні послуги ніхто не пропонував. Просто одній було зручно заїхати в магазин, а іншій – зустріти дітей.
***
За два тижні Людмила Петрівна домовилася прийти в гості. Принесла онуку обіцяну книгу та пакет мандаринів.
Ольга допомогла їй зняти пальто.
– Проходьте. Андрій скоро повернеться.
На кухні стояли два листи з булочками. Ольга пекла їх разом із молодшою. Одні вийшли круглими, інші витяглися набік, а на одній начинка майже повністю виглянули назовні.
– Багато напекли, – зауважила свекруха.
– Діти завтра з собою візьмуть. І на сніданок залишиться.
Людмила Петрівна кивнула, поклала мандарини у вазу.
– Я після вас до Свєти збираюся. Можна кілька булочок їй відкласти?
Ольга повернулася до листа.
– Чотири вистачить?
– Досить. Якщо вам не потрібно.
– Ці можна. Зараз загорну.
Вона дістала паперовий пакет і поклала чотири булочки.
– Тільки поки не закривайте, вони ще теплі.
– Добре.
З кімнати прибігла молодша і почала вимагати подивитися її малюнок. Свекруха пішла за нею, а пакет залишився на столі.
Ольга прибрала з дека кілька булочок для дітей на завтра. Інші переклала на велику тацю. У передпокої почувся голос Андрія, потім – розповідь сина про те, яку книгу принесла бабуся.
Перед тим, як піти, Людмила Петрівна повернулася за пакетом.
– Ці беру?
– Так, я вам відклала.
– Дякую. Світлані скажу, що від тебе.
– Передавайте привіт.
Ольга проводила її, потім повернулася на кухню. Андрій прибирав тарілки.
– Світлані передали?
– Чотири штуки.
Він кивнув і взяв тацю, щоб прибрати її зі столу.
– Стривай, – сказала Ольга.
Вона вибрала для себе булочку з нерівним краєм, яку ще вдень помітила, і поклала на тарілку, – як робить кожна господиня, – все невдале та кривеньке собі рідненькій…
А як би ви вчинили в цій ситуації? Залишайте свої думки в кометарях!