У мене в голові не вкладається, що моя мама мене ж і обкрадала. Вона ж себе ще й винною не відчуває, вона нужденним допомагала.
Тільки чомусь не зі своєї зарплати чи пенсії вона вирішила їм допомагати, а мої гроші витягувала. Мабуть, думала, що я зовсім дурна і нічого не помічу.
У мене зараз із грошима не густо. Накопичую на іпотеку, тому намагаюся працювати більше, а витрачати менше. Щоб менше витрачати, зазвичай гроші зберігаю готівкою.
На карті вони якось непомітно і швидко витрачаються. А так зазирнула в гаманець, подивилася на два самотні папірці, і одразу стало зрозуміло, що треба якось у вузді триматися.
Я давно живу окремо від мами, але донедавна стосунки у нас із нею були нормальні. Просто за роки студентства я відвикла жити із мамою.
Після університету повернулася до неї, але прожили ми пів року, і всі пів року постійно лаялися через якісь дрібниці. Щоб зовсім не посваритися, я й з’їхала.
Звичайно, фінансово стало складніше, особливо в перспективі купівлі житла, але душевний спокій мені був все-таки дорожчий, тому я жила окремо.
Мама приходила до мене в гості, я до неї їздила, загалом все було нормально, стосунки не були натягнутими. Донедавна, звичайно.
Мама приблизно три місяці тому почала мені розповідати, що познайомилася з якоюсь жінкою, яка працює у фонді допомоги нужденним, така гарна жінка, такий фонд чудовий.
– Шкода тільки, що я не можу їм грошима допомогти, пенсія копійчана, зарплата теж маленька, самій би ноги не простягнути, – зітхала мама, мабуть, намагаючись мене якось розжалобити.
Але я у своїй ситуації сама себе відчуваю нужденною і не відмовилася б від того, щоб мені хтось допоміг, про що мамі й сказала.
– Не бідкайся! Багато хто живе гірше за тебе, а ти й без допомоги впораєшся, комусь ця допомога потрібніша, – заявила мама.
Потім вона ще кілька разів про цей фонд мені говорила, але я ніяк не реагувала, бо нікому не могла жертвувати. Були б зайві гроші – без проблем, а поки що я безхатько, якому треба збирати на квартиру.
Мама перестала мені “читати проповіді”, тему фонду більше не порушувала, я про нього і забула. А потім у мене з гаманця почали пропадати гроші.
Я живу в режимі економії, тож завжди до копійки знаю, скільки у мене лежить у гаманці, а тут одразу тисячі гривень не вистачає.
Голову зламала, доки підраховувала, куди могла їх витратити та не помітити. Нічого не згадала, дійшла висновку, що десь витягли у мене, треба бути уважнішою.
Потім у мене з гаманця п’ятсот гривень пропало. І знову я не змогла знайти цьому пояснення. А для мене півтори тисячі – це більше ніж тиждень повноцінного харчування та проїзд. Тобто не дрібниці, на які уваги не звертаєш.
До кінця місяця у мене більше з грошима жодних фокусів не відбувалося, натомість після зарплати я недорахувалась одразу двох тисяч. А за тиждень ще тисяча зникла.
У мене вже склалися підозри, але вірити у це я відмовлялася. Допоки не застала маму з моїм гаманцем у руках. Спеціально вирішила за нею стежити, поки вона у мене в гостях чи у себе кудись виходить, доки я в неї.
Ось я маму на гарячому і спіймала. Я вимагала пояснень і знову почула про фонд. Мовляв, там людям потрібна допомога, а я допомагати відмовлялася.
– Ти не обіднієш! – Заявила мені жінка, яка сама туди не жертвує, тому що в неї грошей мало. У мене їх дуже багато, мабуть!
Гроші я забрала, з мамою більше не спілкуюся. Це підлість і неповага свою ж дочку обкрадати! Хочеш комусь пожертвувати грошей – жертвуй свої. Добре бути доброю за чужий рахунок.
