У мене зовні немає жодних причин припинити стосунки із дружиною. Ми живемо, так само як жили дев’ятнадцять років тому. Тримаємося за руки, жартуємо, розповідаємо одне одному все важливе, кохаємо нашого сина. Але все-таки я впевнений, що правильно буде розлучитися

У мене зовні немає жодних причин припинити стосунки із дружиною. Ми живемо, так само як жили дев’ятнадцять років тому. Тримаємося за руки, жартуємо, розповідаємо одне одному все важливе, кохаємо нашого сина. Але все-таки я впевнений, що правильно буде розлучитися.

Познайомився я із Марією, коли їй було сорок років, а мені тридцять два. Наша історія знайомства була романтичною. Мене відправили у відрядження з першим серйозним дорученням, а вона була моєю наставницею.

Марія мала гарний вигляд для свого віку. Але мене зачепила навіть не зовнішність, а мудрість та умиротворення. Не знаю як це пояснити, але, як я думаю, такою і має стати з віком кожна впевнена жінка. До речі, я й досі продовжую кохати мою дружину і захоплюватися нею.

Тоді ми гуляли вдвох столицею і були дуже щасливі.

– Владиславе, ви дуже симпатична людина, але прошу вас не переводити наші чудові службово-дружні стосунки в романтичні, – попросила вона наступного дня.

Я справді подарував їй величезний букет троянд. Адже ця жінка сказала, що сто років не бачила таких гарних квітів. Тоді я подумав, що Марія начебто дає мені дозвіл на залицяння. Так що я ніяк не очікував, що наступного дня вона знову стане суворою та неприступною.

– Маріє, але ж ви в розлученні! І я також вільний. То що заважає нам спробувати будувати стосунки? Адже ми навіть працюємо у різних офісах. Так що не буде жодних пліток, – сказав я.

Думав, що причина у тому, що вона боїться заплямувати репутацію. Адже мою наставницю могли звинуватити у тому, що вона крутить службові романи з молодими фахівцями.

– Владиславе, якщо вже мова зайшла про роботу, то я скоро звільняюся. Тільки прошу вас нікому не казати. Річ у тому, що я чекаю дитину від людини, з якою ми разом ніколи не будемо. І ця людина працює зі мною в одному офісі. Отже, як бачите, я маю дуже серйозні причини припинити наше з вами спілкування в романтичному контексті.

У її офісі працювало кілька тисяч працівників. Тому я навіть не можу припустити, хто із них був батьком її дитини. Але це було неважливо.

Тоді я зрозумів, що така зустріч може бути лише одна за все життя. Та й зараз я зовсім не шкодую, що наполіг тоді на тому, щоб продовжувати спілкуватися.

Розумієте, сучасні люди іноді обирають собі коханих за якимись параметрами. Важливим є зріст, вага, вік, зовнішність, наявність нерухомості та гарної роботи.

Особливо цим грішать чоловіки. Тому я зовсім не розсердився через те, що Марія вважала мене таким поверхневим і легковажним, як і більшість моїх ровесників.

Але я пояснив їй, що вірю в те, що кохання є рідкісним скарбом. І сказав, що йдеться не про пристрасть. В мене було стійке відчуття, що саме вона мені потрібна. І вона погодилася продовжити наші стосунки, хоч би як дружні.

Вона і справді потім звільнилася. Я відвозив її до лікарні, коли прийшов термін. Допомагав купити все для Артема, її маленького синочка.

Наші відносини розвивалися повільно. Лише через півтора року після появи дитини ми почали жити як чоловік та дружина. А невдовзі вирішили розписатися.

Я завжди знав, що стосунки будуть непростими. Адже кожна розумна жінка, з одного боку, скарб і цікава людина, але з іншого – ти постійно боїшся “не вгадати мелодію”.

Адже досвід взаємин із чоловіками у Марії, як і у багатьох жінок, був досить болючим. Тому вона часто в найбезневинніших зауваженнях могла побачити критику чи моє бажання її покинути.

І все-таки ми жили разом, були щасливі набагато частіше, ніж я очікував.

Марія час від часу пропонувала мені знайти ровесницю. Пояснювала, що не планує заводити зі мною дітей.

Але я вважав і вважаю Артема за свого сина. А розмножуватися без кохання зовсім не хотілося. Мене трохи ображало, що дружина вважає чоловіків якимись нерозумними тваринами. Хіба я не довів їй, що здатний любити та приділяти час, сили та гроші заради неї та дитини.

Мені вже за п’ятдесят. А Марії ще трохи більше. Тепер наша різниця у віці взагалі непомітна. Можливо, вона навіть має кращий вигляд. В інтимному житті теж немає жодних проблем.

А розлучитися з нею я вирішив тому, що всі ці роки вона щомісяця зустрічалася у готелі з батьком своєї дитини. І гадала, що я не знаю. Я хотів з нею поговорити про це, але так і не наважився.

Її коханець і біологічний батько Артема вже двічі одружився за той час, як ми виростили сина. На мій погляд, він просто недорозвинений дурень із претензіями на альфа-самця.

Я дав Марії дуже багато часу, але, мабуть, це сильніше за неї. Ставити умову: мовляв, нехай з ним більше не зустрічається чи втратить мене. Може, у мене вистачило б сил так зробити.

Але який у цьому сенс, якщо я зрозумів для себе, що більше не можу терпіти цієї роздвоєності моєї єдиної та коханої жінки. Я вже сказав дружині, що маю намір піти. Вона весело прощебетала про те, що я тримався довго і що ми обов’язково залишимося друзями.

Та ранкова нібито недбала розмова була вирішальною. Я сподівався, що вона хоча б спитає, чому ми розлучаємося. Вірив, що за мене боротиметься. Але всього цього не сталося. Що ж, ніхто не гарантував мені, що справжнє кохання буде взаємним і простим.

You cannot copy content of this page