У нас є тітка, і тато, що танцює під її дудку. Мама вже розлучатись хоче, плаче, та не розуміє, як тридцять років з ним живе.
Тітка Алла, сестра тата, наймерзенніша людина з усіх, кого я знаю. Як би сказати … Заздрісна, любить винюхувати й пліткувати, бреше на кожному кроці, обожнює все отримувати задарма.
А ще, вона чудова жебрачка, а прибіднятися – її покликання. Як тітку Аллу послухаєш, так вона мало не конає з голоду, одягається в те, що добрі люди віддадуть, на роботі одні негідники, які мріють їй напакостити.
Так сталося, що Петя, син тітки Алли, вживав заборонені речовини. Зараз він за ґратами й бути йому там ще довго. Він був одружений, дружина від нього пішла, батьківських прав на дитину Петя позбавлений.
Сама тітка, якщо їй вірити, грошей для підтримки Петі не має. Тому, раз на квартал, тато і тітка їздять закуповувати для Петі будь-яку всячину на кшталт чаю, бульйонних кубиків і так далі.
Платить за все це тато. Так і уявляю, як стоять вони на касі, тітка Алла гаманець вивертає, трясе, а там порожньо, вона хитається, каже, що сама два дні не їла, тато плаче від жалю, і дістає банківську картку.
На жаль, це лише моя фантазія. Насправді батькові просто нічого не шкода для улюбленого племінника, який просто оступився, а нещадна машина правосуддя чомусь не виявила поблажливість до бідного Петрика.
І добре б, якщо справа обмежувалася тільки цими поїздками в магазин для закупівель передач на користь Петі. Ні!
Тітка Алла вічно треться вдома у батьків, дорікає, що їм просто пощастило не зіткнутися з такою бідою, як у неї. У сина, каже, просто немає тата, ось він і скотився по похилій! Пощастило!
До мене теж тітка лізе. Дружину своєму Петі шукає. Каже, щоб я пошукала серед подружок та знайомих, знайшла б для Петі гарну, розумну, порядну, господарську дівчину, без дітей.
Сказала їй, що така дівчина поруч із її Петром, навіть одним повітрям дихати не стане. Тітка Алла за серце схопилася, заплакала, тату поскаржилася, що я Петю принизила. Що тато?
– Дочко, май совість! Твій брат у скрутному становищі, йому тяжко. Не засмучуй тітку Аллу!
«Не засмучуй тітку Аллу»! Це, мабуть, девіз останніх п’ятнадцяти років мого життя. Про Петю не можна говорити, що він безхребетний, та недолугий злидень — це засмучує тітку Аллу.
Не впускати в наш будинок її не можна – це засмучує тітку Аллу. Слова проти не скажи – це засмучує тітку Аллу. У відповідь, товстою називати не можна – це засмучує тітку Аллу. Не так дихнув у її бік, вона одразу засмутилася.
За маму прикро. Батька люблю, хоча поваги до нього залишилося на денці, і ненавиджу його за те, що мама в нього завжди на другому місці. Тато мріяв про сина, а з’явилася я.
Більше у них дітей не було, хоч намагалися. Буває таке. Ну не вийшло, що тепер? Мама і сама другу дитину хотіла, але їй було без різниці, хлопчика чи дівчинку.
Тітка Алла завжди маму чіпляє тим, що вона батькові сина не подарувала. Я якось розлютилася, за маму вступилася:
– Зате ти своєму синові подарувала сина, і де він тепер? Один втік, другий за ґратами!
Тато вимагав, щоб я вибачилася, а я відмовилася. Він майже місяць зі мною розмовляв. Злився, що я тітку Аллу засмутила.
Кажу мамі, щоб вона розлучалася, якщо терпіти більше не може. Квартиру розміняють, ми з чоловіком грошима допоможемо, додамо мамі, буде в неї свій кут без жодних тіток Алл.
Або тато нехай до своєї сестри переїжджає, будуть разом Петю чекати, передачі йому слати, вечорами листи перечитувати й плакати. Мама наважитися не може, їй страшно. Вірю, але й зрозуміти, як вона може так жити, не можу.
Іноді виштовхати цю тітку Аллу з квартири хочеться! Як в такій ситуації краще вчинити, підкажіть?!
