Рік тому до нас у місто переїхала одна дівчина, мені та моїм друзям вона була знайома, тому що все дитинство ми ходили в один дитсадок. На День Міста вона підійшла до мене, запропонувала прогулятись. З нею була ще подруга, з якою я знайомий вже років 13, тому покликав з нами мого найкращого друга.
Ми весь вечір гуляли, балакали, згадували дитинство, хоча я мало, що про неї пам’ятав, бо був закоханий в іншу, а її не помічав, зате вона багато про мене розповідала, який я був.
Минали тижні, ми бачилися всього 1-2 рази на тиждень, а причиною цього був я. У мене вона, як і в садку, не викликала інтересу, тому більше часу я проводив з друзями. А з нею теж зустрічався, як з другом і не розраховував на серйозні стосунки.
Ось пролетіли 3 місяці, ми стали ще рідше бачитися. Одного разу, вона нічого не сказала, а просто пішла після дискотеки. Ну тут я зрозумів, що на цьому все. Ми так само продовжили дружньо спілкуватися, але тільки вже не зустрічалися, а так час від часу: у колі друзів, іноді бачилися на вулиці, віталися і йшли далі своєю дорогою.
Але незабаром я дізнався, що вона почала спілкуватися, а згодом зустрічатися з моїм другом. Це не найкращий друг, навіть, швидше за все, навпаки, ми ніколи до ладу не спілкувалися з ним і не розмовляли «по-дружньому».
Вони зустрічаються вже понад рік, я бачу, що вона його ніби любить, але він її любить лише для того, щоб показати себе перед друзями. Хоча може я і не правий, але їх часті сварки змушують мене так думати, і його кволі вибачення, у вигляді шоколадки та іншої нісенітниці, хіба так треба вибачатися?
Так ось, до чого все це, в останні місяці я з нею став частіше спілкуватися і наші розмови наодинці мені западають глибоко в душу, я чекаю, коли знову з нею побачуся. Зовсім нещодавно я мало не запропонував їй спробувати знову зустрічатися, тільки вже не як раніше, а зовсім по-новому, як хлопець і дівчина, а не як друзі, проте щось мене зупинило.
І того ж дня мені наснилася дівчина, в яку я закохався (у сні), у неї були такі ж блакитні очі, вона нічого не сказавши, просто підійшла, доторкнулася до моїх щік своїми ніжними долоньками і дивилася мені в очі так, що я на той момент подумав, ніби це насправді. Я відчував крізь сон, як моє серце билося.
На ранок я нічого не хотів, тільки побачити цю «дівчину зі сну» і, намагаючись згадати її, у мене будувався образ тієї, в яку я закохався (краще не називати її імені). Я їй написав, що маю серйозну розмову, вона запитала: «на яку тему?», я відповів, що не телефоном. Вона сказала: «Гаразд, будеш готовий, скажи».
І ось, що я думаю: чи варто з нею цю розмову починати? Якщо вона скаже: «ні, я не можу бути з тобою» або щось у цьому роді, я не ображусь, все зрозумію і постараюся залишитися з нею в тих же дружніх стосунках, хоч це буде ой як не легко, але й не запропонувати їй не можу. А раптом вона сама чекає кроку з мого боку?
