Моя історія більше схожа на сценарій комедії, ніж на правду. Вірити вам мені чи ні – ваша справа, а я продовжую.
2013 рік – закінчую вуз.
2015 рік – встиг попрацювати трохи, відслужити і повернутися на громадянку.
2015-2016 роки – спроба знайти нормальну роботу.
2016-2017 роки – переїзд до Києва і працевлаштування.
Почну з 2015 року. Після повернення з армії я довго не міг влаштуватися на роботу. Перебивався різними підробітками на кшталт помічника штукатура, вантажника, постачальника піци, землекопа і навіть помічника адвоката.
До речі, остання робота була найбільш бридкою і грошей за неї до сих пір не отримав.
На початку шістнадцятого року зустрівся з другом. Слово за слово, він сказав, що допоможе з працевлаштуванням в столиці.
Втрачати мені не було чого – зібрав документи, накопичені гроші, сухпаёк, мінімум одягу і поїхав з товаришем. Спочатку ми знімали квартиру з ним разом. Але потім він влаштувався на іншу роботу і почав шукати житло ближче до роботи (працював майже під Києвом).
Я теж став перебирати дешевші варіанти. Побачив, що здається кімната на тривалий термін – зідзвонився, поїхав дивитися.
Квартирка не особливо крута, але було чистенько, хоч і пахло в ній дешевими сигаретами. Здавав квартиру дідусь 70 років. Дід виявився досить веселий. Домовилися за ціною, я переїхав.
Перший місяць пройшов нормально. Дід трохи чудив: міг о четвертій ранку почати на кухні слухати Алегрову або Rammstein. Йому все одно було що слухати – аби щось працювало.
Він страждав безсонням, а я ні. Але з часом я звик і навіть не чув, як він ходить по квартирі.
Я купив собі паяльну станцію і став брати підробітки додому. Часом, 5-6 вечорів таких шабашок, і я з цих грошей міг уже оплатити кімнату.
Дід приніс свій старий паяльник, олово, припой. Він вирішив блиснути своїми навичками і твердою рукою. Упоралися швидко. Розговорилися. Пішли вечеряти, дідусь пригостив своїми фірмовими маринованими помідорами і гострою аджикою.
Через день в гості до дідуся приїхала його внучка – двадцятирічна студентка.
Коли я повернувся з роботи, вона все ще гостювала у свого дідуся. Ми познайомилися. Дід повів нас на кухню вечеряти. Розговорилися. А потім він згадав, що у нього там якісь справи в кімнаті і пішов.
Ми з дівчиною обмінялися телефонами. Вже трохи пізніше були побачення, зустрічі. До речі, та зустріч виявилася фатальною – ми зараз одружені з тією самою дівчиною. Все норм.
Але в той вечір, коли я випадково познайомився з онукою орендодавця, дідусь потім вийшов з кімнати, підморгнув мені і сказав: “Як я все влаштував, а? .. І це … Якщо скривдиш її – краще відразу з Києва біжи;)”.
Веселий дідусь, нічого не скажеш …