– Відсьогодні моя зарплата йде лише на мою частину іпотеки, мій проїзд та мої особисті витрати! – У сенсі? – У прямому! Хочеш годувати гостей делікатесами – купуй їжу сам

– Проходьте, дівчатка, роззувайтесь! Дмитре, приймай гостей!

Голос Антоніни гуркотів на весь передпокій. Тетяна завмерла біля кухонного столу. Вона щойно витягла з пакета упаковку слабосолоної форелі. П’ятнадцять хвилин тому закінчилася її довга зміна в аптеці. Спина дуже затекла.

– Мамо, ви чого так раптово?

Дмитро переминався у дверному отворі. Він марно намагався загородити дружину спиною. Руки засунув у кишені домашніх штанів.

– А нам що, записуватись треба?

Антоніна впевнено відсунула сина плечем. На ній була ошатна шифонова блузка у великий горох. Губи яскраво нафарбовані бордовою помадою. За її спиною тупцювали дві дачні сусідки. Тетяна одразу впізнала Зою та Нонну.

– Ми тут по торговому центру гуляли. Вирішили заглянути, – свекруха по-господарськи обвела поглядом блискучі фасади.

– Показати дівчатам, яку квартиру ви відхопили. Танько, став чайник!

Тетяна сполоснула пальці під струменем води. Струснула краплі над раковиною. Повернулася до непроханої делегації.

– Добрий вечір. Ми на гостей не чекали.

Свекруха відмахнулася. Вона пройшла прямо у вуличних туфлях по чистій підлозі. Залишила брудні сліди.

– Ой, та годі тобі прибіднятися. На гостей вона не чекала, – Антоніна присунула до себе табурет. Сіла, розправивши складки спідниці.

– У гарної господині завжди є чим накрити стіл. Тим більше я дивлюся, ви тут шикуєте.

Вона тицьнула коротким пальцем з лаковим манікюром у покупки на столі. Тетяна спеціально заїхала у гастроном, бо отримала квартальну премію.

Взяла балик, дорогий сир із блакитною пліснявою, баночку ікри. Вона планувала провести перший за місяць нормальний вечір із чоловіком. Відпочити в тиші.

– Це я на вихідні купила.

– Нічого страшного.

Свекруха безцеремонно потяглася до пакета. Зашурхотіла обгортками.

– Дівчата з дороги втомились. Ти нам бутербродиків зляпай, – вона витягла упаковку делікатесного сиру. Покрутила в руках, примружившись на цінник.

– Антоніно, а гарнітур у них модний, – подала голос Зоя.

Сусідка провела рукою по глянцевому фасаду шафки. Цокнула язиком.

– Дорогий, мабуть?

– Діма все до хати несе! – Гордо заявила свекруха на всю кухню.

– Все для сім’ї намагається. Не шкодує себе. Працює на зношування.

Тетяна мовчки слухала цей концерт. Половина її зарплати йшла на дострокове погашення іпотеки. Друга половина – на продукти та комуналку.

Дмитро сплачував основний платіж банку зі своєї картки. Він щиро вважав свою місію виконаною. Про побутові витрати він навіть не замислювався.

– Сир ось цей ріж, – скомандувала Антоніна, – вона присунула упаковку до краю столу. – Рибку давай. Дмитрику, дістань там наливку з серванта. У вас же залишилася зі свят?

Дмитро переступив із ноги на ногу. Кинув на дружину слізний погляд.

– Тань, ну правда. Наріж по-швидкому. Незручно ж.

Тетяна перевела погляд із чоловіка на свекруху. Втома навалилася важким пресом. Сперечатися не хотілося. Хотілося лягти та витягнути ноги, що гуділи.

– Незручно спати на стелі.

Вона сухо упустила цю фразу, та присунула пакет із делікатесами ближче до себе.

– Дімо, у холодильнику каструля з макаронами, – Тетяна кивнула на білі дверцята. – І сосиски на нижній полиці. Твої улюблені по акції. Розігрій мамі та гостям.

Антоніна обурено сплеснула руками. Ледве не змахнула зі столу сільничку.

– Ти що, гостей будеш сосисками годувати?

Свекруха перевела обурений погляд на своїх подруг. Зоя і Нонна переглянулись і підібгали губи.

– Зовсім сором втратила? Я ж бачу, у тебе є нормальна їжа!

– Є, – Тетяна акуратно склала форель, сир та ікру назад у пакет. Зав’язала ручки міцним вузлом. – Це моя їжа. Я на неї сама заробила.

Вона глянула прямо в нафарбоване обличчя свекрухи.

– І після дванадцяти годин на ногах, батрачити біля плити не наймалася.

Нонна голосно ахнула біля порога. Притиснула долоню до грудей.

– Ой, Антоніно. А невістка в тебе з гонором.

Свекруха пішла червоними плямами. Дихання почастішало.

– Ти як із матір’ю чоловіка розмовляєш?

Вона важко підвелася з табурета.

– Ти в чиєму будинку перебуваєш? Діма за цю квартиру жили рве! Іпотеку тягне! А ти шматок риби нам пошкодувала?

Тетяна коротко посміхнулася. Сил на делікатність більше не лишилося.

– Діма тягне іпотеку? – Вона різко обернулася до чоловіка. – Дімо, розкажи мамі, хто вніс початковий внесок. Розкажи прямо зараз, куди пішли гроші від проданої дачі моєї бабусі.

Дмитро спробував утиснутись в одвірок.

– Тань, ну не починай. Люди ж дивляться.

– Нехай дивляться! – Тетяна сперлася обома руками об край столу.

– Твій син, Антоніно, платить рівно половину кредиту банку. А квитанції, інтернет, продукти та побутову хімію оплачую я! І посуд за ним мию теж я.

Свекруха роззявила рота. Слова кудись зникли. Зоя з Нонною з жадібним інтересом витягли шиї, ловлячи кожне слово.

– І цю рибу я купила на свою премію! – Тетяна підхопила пакет зі столу. Обігнула застиглу свекруху і зробила крок у передпокій.

– Тань, ти куди зібралася?

Дмитро рвонув слідом. Він мало не збив з ніг важку Зою.

– Тань, ти зовсім збожеволіла? Перед матір’ю мене ганьбиш!

Тетяна дістала з шафи бежевий плащ. Сунула ноги в черевики. Шнурувати не стала.

– Я їду до сестри, щоб виспатися та нормально повечеряти, – вона перекинула плащ через руку. – А ви тут святкуйте. Сосиски варити ти вмієш.

– Повернися негайно! – З кухні долинула гнівна вимога Антоніни. Голос зірвався на вереск. – Бач, пані знайшлася! Та мій син тебе…

Що там зробить син, Тетяна не стала слухати. Вхідні двері зачинилися, відрізаючи крики свекрухи.

На сходовому майданчику пахло смаженою цибулею. Тетяна викликала ліфт. Їхати до сестри без дзвінка було ніяково, але залишатися у власній квартирі вона не збиралася. Нерви дзвеніли від напруги.

Регіна відчинила двері далеко не відразу. Сестра стояла в отворі в об’ємній флісовій кофті. На голові недбалий пучок.

– Ти бачила час? – замість вітання спитала сестра.

– Бачила. Пустиш біженців із делікатесами?

Тетяна підняла пакет на рівень очей.

– Проходь. Що знову сталося? Діма зі своїми закидонами?

Вони пройшли тісною кухнею. Регіна спритно дістала дві чисті тарілки із сушарки.

– Гірше. Діма, плюс його мама та група підтримки.

Тетяна виклала на стіл балик, форель та сир. Дістала хліб.

– Гуляли вони торговим центром. Вирішили заглянути без попередження. Показати подружкам нашу квартиру.

Регіна хмикнула. Дістала ніж.

– Ту саму квартиру, на яку ти свою дачу спустила?

– Саме так.

Тетяна почала нарізати сир нерівними шматками. Скибочки виходили товстими.

– Заходжу на кухню, а Антоніна вже командує. Сир їй поріж, рибку подай, наливку дістань. Я з ніг валюсь після аптеки, а вона бенкет вимагає!

– А Дмитро що? – Регіна дістала з навісної шафки два келихи.

– Як завжди. Виправдовується та мимрить. Каже, ну наріж по-швидкому, незручно ж перед людьми.

– Класика жанру! – Регіна налила мінералку в келихи. Посунула один сестрі.

– І ти пішла?

– Сказала, що на їжу я сама заробила, – Тетяна одним махом випила крижану воду. Зробила глибокий вдих.

– Уявляю обличчя Антоніни, – Регіна з видимим апетитом відкусила шматок сиру.

– Вона заявила, що я шматок риби пошкодувала, поки її синочок жили рве на іпотеці.

– Ой, не можу! – Регіна мало не подавилася крихтами. Відкашлялася.

– Жили він рве. Він же в офісі логістики папірці перекладає із дев’ятої до шостої.

– Я при сусідках все видала. Про початковий внесок, про комуналку. Про те, хто платить за їжу.

– Жорстко ти з ними.

– Натомість чесно! Дістало терпіти.

Телефон Тетяни завібрував на столі. На екрані спалахнуло ім’я чоловіка. Екран згас і відразу загорівся знову.

– Відповіси герою?

– Ні. Нехай самі свої сосиски варять.

Телефон завібрував ще раз п’ять поспіль. Потім посипалися короткі повідомлення. Тетяна перевернула апарат екраном униз, навіть не вчитуючись.

Вони сиділи за столом до глибокої ночі. Обговорювали ціни на комуналку, дивні графіки відпусток та чоловічу інфантильність. Сир та риба поступово зникали з тарілок.

– Знаєш, що найприкріше? – Тетяна тихо сказала це в паузі, що утворилася. Уперлася поглядом у порожню тарілку.

– Адже він реально вважає себе головним здобувачем у сім’ї. Платить половину іпотеки та думає, що все інше саме в холодильнику матеріалізується.

– Мій колишній теж так думав, – Регіна байдуже знизала плечима.

– Поки сам за продуктами не сходив після розлучення. Одразу прозрів. Виявилося, туалетний папір, порошок та м’ясо коштують пристойних грошей. А не дві гривні за пакет.

– Дмитра мама береже від суворої реальності. Він у нас перевтомлюється за комп’ютером.

– Нічого, корисно іноді на сосисочній дієті посидіти. Для фігури добре.

Вранці Тетяна прокинулася від гучного гудка сміттєвоза за вікном. Регіна вже пішла на роботу. На столі лежала записка і стояла філіжанка з кавою.

Тетяна неквапливо зібралася. Викликала таксі через програму. Повертатися додому зовсім не хотілося, але завтра знову на зміну. Потрібна була чиста робоча форма з шафи.

Квартира зустріла її порожнечею, що насторожує. Час наближався до обіду. У передпокої не було чужого взуття. На кухні пахло немитим посудом і чимось кислим.

У раковині нагромаджувалася гора чашок та тарілок. На столі валялася липка обгортка від дешевих сосисок.

Поруч стояла порожня пляшка з-під наливки. Хлібні крихти засіювали весь край столу та підлогу під табуретами.

Дмитро сидів у кріслі у вітальні. Він гарячково гортав щось у телефоні. Побачивши дружину, квапливо відклав апарат на журнальний столик.

– З’явилася? – Він спробував зробити суворий вигляд. Вийшло непереконливо та жалюгідно.

– Мама вчора дуже образилася. У неї тиск підскочив.

Тетяна мовчки стягнула черевики. Пройшла до кімнати.

– Сказала, що ноги її тут більше не буде після такого хамства.

– Як вдало, – Тетяна окинула поглядом гору брудного посуду на кухні через відчинені двері.

– Значить, наступного разу сосиски по акції дістануться лише нам. Ні з ким ділитися не доведеться.

– Тань, ти вчора жорстко перегнула. Навіщо при Зої та Нонні про гроші почала вивалювати? – Дмитро пішов за нею на кухню. Встав у дверях, перегородивши вихід.

– Мама ледве крізь землю не провалилася від сорому. Сусідки тепер по дачах розтріпають.

– А мені треба було мовчки догоджати її подругам? – Тетяна дістала з шафки чистий кухоль. Увімкнула чайник.

– Я втомилася, Дімо. Я орю, як навіжена, по дванадцять годин на ногах.

– Я теж працюю! Я взагалі втомлююся не менше!

– Ти працюєш до шостої! А я до дев’ятої вечора. І продукти після роботи купую я. І тягну пакети я.

– Ну хочеш, я продукти купуватиму? Подумаєш, проблема!

Дмитро нервово смикнув плечем. Зробив крок уперед.

– Давай, – Тетяна сперлася на стільницю та глянула на чоловіка впритул.

– Відсьогодні. Моя зарплата тепер йде лише на мою частину іпотеки, мій проїзд та мої особисті витрати.

– У сенсі?

– У прямому! Хочеш годувати гостей делікатесами – купуй їжу сам. На комуналку та інтернет тепер скидаємося рівно навпіл. До гривні.

Вона виразно кивнула на заляпаний стіл.

– І побутову хімію теж навпіл. Порошок, мило, гель для душу.

Дмитро дивився на неї з побоюванням. Він переводив розгублений погляд із рішучого обличчя дружини на немитий посуд. Сперечатись було відверто страшно.

– А посуд… хто митиме?

– Той, хто їв. Твої сосиски – твоя тарілка.

Він потупцював на місці. Відкрив рота, щоб заперечити, але промовчав. Більше про повагу до матері та тяжку частку головного здобувача в сім’ї він цього дня не згадував.

До кінця місяця в їхньому просторому холодильнику утворився чіткий кордон. На верхній полиці лежали йогурти, овочі та форель Тетяни.

На нижній сиротливо тулилися напівфабрикати та дешеві сосиски Дмитра. За комуналку він переказав гроші зі скрипом, скаржачись на відсутність премій.

Мама у гості більше не приїжджала. У квартирі стало просторіше, але спільних вечорів за одним столом у них більше не було. А ще, – кожен мив свою тарілку сам…

Як вам такі споживчі відносини в родині? Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!