Почалося з того, що ми розлучилися з хлопцем з яким жили разом близько року, відносини були залежні і дуже жахливі, сварки, лайки, образи, бурхливі примирення, коротше пристрасті кипіли.
В один день я зрозуміла, що так тривати не може і після чергового мерзенного скандалу вирішили розлучитися. З залежних відносин вибратися дуже складно, здавалося що я без нього вмираю.
У цей період у нас на роботі був корпоратив, відповідно алкоголь і там у мене закрутилося з моїм начальником. Через тиждень ми вже були в готелі.
Він жив з жінкою, колишньою дружиною, вони на той момент були в розлученні, але жили разом. Обручку він носив. Так ось, близько півтора місяців ми зустрічалися в готелі по п’ятницях, потім він зняв квартиру щоб зустрічалися частіше.
Це напевно був мій неусвідомлений спосіб “забути” колишнього хлопця. Я взагалі погано розуміла що я роблю, якими наслідками це загрожує, про почуття його дружини я не думала, мене тільки мучили думки, що раз він з нею так робить, те ж саме чекає і мене.
Думки я йому озвучувала, на що отримувала відповідь, що він мене дуже сильно кохає, ніколи не залишить, не зрадить, що я його доля і друга половинка.
Тягав квіти, подарунки, цукерки, все це було дуже театрально, але тоді мені це лестило. Через 4 міс. з початку наших відносин він пішов від дружини і незабаром ми жили разом.
Потім розписалися і що найжахливіше – вінчалися, абсолютно не розуміючи що ми робимо. Я вважала, що раз вінчаємося то точно назавжди. Я його не любила, іноді він мені був неприємний.
Чому вийшла заміж? Пристойний, акуратний, порядний, симпатичний, хороша посада і мене начебто любить – ось і всі мої мотиви. Мене не зупинив навіть постійний контроль з його боку, перевіряв мою пошту, телефон, соц мережі, примус до ліжка без мого на те бажання, образи колишньої дружини.
Хоча я була в свідомому віці 28 років. У шлюбі жили ми весело: гулянки, ресторани, свята. Потім хвороба і смерть батька, думки що я живу якось не так, проблеми з роботою і нашому веселому життю прийшов кінець.
Йому хотілося продовження банкету, мені було не до бенкетів я переживала смерть батька (перший раз в 30 років зіткнулася з горем) як його пережити я не мала поняття, а тут ще й розвал сім’ї.
Що я тільки не робила, вмовила його ходити до психолога, читала книги з сімейної психології, підсовувала йому, намагалася захопити спільною справою, стрибала навколо нього на задніх лапках і чим більше я це робила тим більше він сідав мені на шию, доходило вже до відвертих знущань.
Варто сказати що періодами і він ніби як намагався, але старання були такі маленькі і все менше і менше, що я їх майже й не пам’ятаю. Іноді мені здавалося що він мене ненавидить, напевно так і було.
З’ясувалося, що в мені він цінував тільки зовнішність, близькість і нічого більше. Хоча я і сама себе цінувала не більше ніж зовнішність, але все одно прикро коли тебе приймають за красиву ляльку, що виконує забаганки.
Так тривало майже рік, потім він подав на розлучення, нас розвели. А далі почалося справжнє пекло. У нас була іпотечна квартира і єдиний вихід це її продати.
Ось тут і почалися обливання брудом (хоча і рік до розлучення він регулярно мене обливав), загрози, шантаж, образи (і вони були до розлучення), відмова від угод, він не приходив до агентства, не відповідав на дзвінки ріелтора.
Довелося поговорити з його мамою і сталося диво він дав доручення. Продали квартиру і це було як звільнення від гніту. Що я пережила не передати словами, півтора року справжнього пекла.
У підсумку: тому що квартира була продана під час кризи кожен з нас втратив дуже велику суму, купа хронічних захворювань, страхи.
Але це реальне звільнення, на сьогоднішній день пройшло більше року як ми офіційно розлучилися і я можу сказати тільки одне: спасибі Господи, що відвів від мене цю людину.
Не знаю чи спокутувала я свою провину або ще ні, але гидоту, бруд мого вчинку я усвідомила повною мірою.
А недавно я пристрасно закохалася в чоловіка, через якийсь час дізналася що він одружений. Слава Богу, що у нас все обмежилося тільки легким фліртом під час зустрічі у справі. Ця ситуація в сукупності з моїм попереднім життям, порадами форумчан дала мені зрозуміти наскільки я схильна до пристрасті і як багато попереду роботи над собою. Може бути моя історія буде кому небудь уроком. Всім Вам і собі бажаю щастя, справжньою любові і усвідомленості в житті.
