У серпні минулого літа я почав зустрічатися з дівчиною. Погуляли ми з нею місяць. Я до неї якось охолов. Почала вона мене дошкуляти всякими розпитуваннями-допитами, мовляв, де був і з ким, чому не дзвониш, і інше. Наполегливо хотіла мене зі своїми батьками познайомити.
І ось в один вечір я зателефонував їй і схвильованим голосом сказав, що завтра нам потрібно зустрітися і серйозно поговорити. Вона сказала, що буде мене чекати. Вранці я зібрався і відразу ж поїхав до дівчини. Вона привітно зустріла мене.
– Заходь, вдома нікого немає – сказала вона.
– Я якраз кави зварила.
Вона налила мені каву. Вона була дуже ароматною, з якимись спеціями. Я випив цілу чашку. Говорили ні про що. Але до розмови про розставання так справа й не дійшла. У мене просто язик не повертався почати цю тему, сам не знаю, чому.
А дівчина нічого й не питала. Так я просидів у неї на кухні, попив кави і пішов додому. Я йшов додому і не міг зрозуміти, чому я не розлучився з нею. Вирішив, що скажу їй все по телефону, але кожен раз, коли я їй дзвонив, мене, немов хтось за язик тримав, і я не міг почати цю тему.
Відчувати я став себе дивно: мене почало все дратувати. Я не хотів більше спілкуватися з дівчиною, але і кинути я її не міг. На душі ставало так гидко, що хотілося звести рахунки з життям. Якось на вихідні я разом з батьками поїхав на дачу.
Вона перебувала в маленькому селищі, в якому жили одні старі, але там була прекрасна природа: річка, ліс. Мої батьки пішли в будинок, а я затримався на вулиці.
У цей час повз проходила бабуля, у якій ми часто молоко купуємо.
– Чи страждаєш, синку. Тяжко тобі – сказала бабуся.
– Чому це? Все добре – відповів я.
– Привороженим завжди важко – додала вона і пішла далі.
Всі вихідні я думав про дівчину і про слова бабусі. Я чітко вирішив, що після вихідних точно з нею розлучуся. Але, повернувшись додому, у мене знову нічого не виходило. Навіщо щось я ходив з нею на побачення, дзвонив.
Вона мене приваблювала і відштовхувала одночасно. З горем навпіл я дожив до вихідних і знову поїхав на дачу. Мамі я сказав, що пішов за молоком. Я зайшов у двір бабусі. Вона на мене дивилася так, ніби чекала.
– Мені молочка – сказав я і простягнув банку. Бабуся винесла мені молоко. Я взяв банку і стою, не йду.
– Ви можете з мене приворот зняти? – запитав я, думаючи, що бабуля мене зараз пожене в три шиї.
– Можу, синочок. Почекай мене тут, за мною не ходи.
Бабуся пішла в будинок. Я чекав її хвилин п’ять. Бабуся винесла мені баночку води.
– Постав на ніч біля ліжка. А вранці вилий цю воду на перехресті через ліве плече. Я запитав, що я повинен, грошей запропонував, але бабуся з мене нічого не взяла. Я зробив все так, як мені сказала бабуся. Вранці в цій воді було щось чорне: чи то бруд з черв’яками, але розглядати я не став. Вилив воду в умовленому місці.
А через хвилин п’ять мене охопила така лють, що я вирішив тут же подзвонити дівчині. Але вона мене випередила. Я відповів на дзвінок, висловив їй все, що думаю про неї, що знати її більше не бажаю і кинув трубку. Іноді я зустрічаю вже колишню дівчину. Вона зовсім не така красива, як мені здавалося, а навіть навпаки, досить страшна.
