Так сталося, що мої дідусь і бабуся все своє життя прожили в невеликому селищі. У них було дві дочки: моя мама та моя тітка.
З’явилися діти, коли обом було вже майже тридцяти років. Тож ми, онуки, стали в них з’являтися вже коли й бабусі та діду перевалило за п’ятдесят.
І я, і мій молодший брат частенько проводили канікули в гостях у дідуся з бабусею. Туди ж привозили й двоюрідних сестер. Бабуся з роками почала все більше скаржитися на здоров’я, дід, ясна річ, теж не молодшав.
Від усього цього будиночок їх приходив все більш в плачевніший стан. Ні в наших батьків, ні в сім’ї тітки коштів якось допомагати тоді старим не було. Так, по дрібниці. А будинок вже “благав” про повноцінний капітальний ремонт.
І ось тут завалився несподіваний успіх. Оскільки селище, де жили дідусь із бабусею, знаходилося неподалік міста, вирішив один великий забудовник викупити там землі, щоб надалі звести котеджне селище.
Діду з бабою дали невелику суму грошей і плюсом до цього йшла ділянка землі. Тут же в цьому селищі, але трохи осторонь. Дід тоді, пам’ятаю, спалахнув ідеєю збудувати новий будинок. Адже старий був зовсім у занедбаному стані.
Почав будівництво, навіть встиг закласти повноцінний фундамент. Але тут після тривалої хвороби не стало бабусі. Діда це сильно підкосило, і він пішов з життя того ж року.
Забудовник, звівши пару вулиць, з таунхаусами не визнав цю справу прибутковою. Так і вийшло, що ні стара ділянка, де стояв старий будиночок, ні нова, на якому виднівся тільки фундамент, нікому не була потрібна.
Ні моя мама, ні тітка у спадок тоді вступати не стали. Дідусин будинок просто розвалився і перетворився на руїни.
З того моменту минуло вже понад десять років. За цей час я встигла здобути хорошу освіту, влаштуватися на непогану роботу.
Потім вийшла заміж і навіть народила першу дитину. І якось у розмові з чоловіком раптом спливли мої спогади про щасливе дитинство, проведене у селі.
Чоловік уточнив тоді, що сталося з будинком. І тут я, вперше за всі ці роки, задумалася про те, що ніхто так і не оформив жодних документів. Проконсультувавшись із нотаріусом та юристом, я вирішила спробувати вступити у спадок сама.
Звичайно, у свої задуми я присвятила маму. Та переговорила з тіткою. Як виявилося – за десять із лишком років їх позиція не змінилася. Вони на спадщину не претендують і якщо мені хочеться у всьому цьому копатися, то вперед.
У мене вийшло оформити спадщину. Це було непросто (відновлення термінів та поневіряння архівами), але я стала власником тієї самої ділянки, де колись мій дід власноруч закладав фундамент свого нового будинку.
Після цього минуло ще кілька років. Ми з чоловіком відбудували на дідовій ділянці добротний дім. З розрахунком на велику родину. На той момент дітей у нас було вже троє. Загальна площа понад сто квадратів.
Думаю, що всі розуміють, скільки на це витрачено було коштів і сил. І ось після закінчення будівництва минає ще кілька років. Ми потихеньку обживаємось. І тут тітка виявляє бажання приїхати до нас у гості.
Живе вона в іншому місті та зазвичай, коли приїжджає погостювати, зупиняється у батьків. А тут, коли ми з будівництвом закінчили, вирішила і нас відвідати.
Я як привітна господиня зустріла її. Вдома все начистила-намила, на стіл наготувала. Тітці екскурсію з дітьми по будинку влаштували. І ось сидить тітка за столом, на всі боки оглядається і каже:
– Я до вас на літо з онуками приїду відпочити! Ви тут так чудово влаштувалися.
Я, підібрала щелепу, що відвисла від здивування і кажу, що ніч-дві переночувати ще куди не йшло, але на все літо в мене тут місця немає для неї з онуками. У нас тут і так троє дітей, два коти та собака.
На що тітка, із тремтінням у голосі та сльозами в очах, повертається до моєї мами та каже:
– Ти це чула? Мені в батьківській хаті місця немає!
А мама, замість того, щоб зі мною за компанію від тітки “відбиватися”, починає на мене коброю шипіти, що ж я собі дозволяю, рідну тітку гоню з дому.
Гаразд, кажу, одягайтесь, треба вам дещо показати. Тітка з мамою розгублена, але слухняно за мною через город плетуться.
Підвела їх до пустиря. Он кажу, бачите, в кущах каміння стирчить? Так це і є ваш батьківський дім. Хочете, хоч на все літо тут зупиняйтесь.
До мами одразу дійшло. А тітка ще дужче образилася. І ось вже рік, як зі мною не розмовляє. Ще й сестер двоюрідних накрутила, і ті тепер теж скрізь мене заблокували. Ось так і зруйнувалися добрі стосунки у нашій родині.
