– Ти знущаєшся? – Сергій з шумом відсунув кухонний табурет і грузно опустився на нього, склавши руки на великому животі.
– Час бачила?
Ніна неквапливо струсила воду з вимитих яблук над раковиною. Промокнула пальці паперовою серветкою і тільки тоді повернулася до чоловіка.
– Мати з Дашкою вже на підході, а в тебе порожня плита. Де м’ясо по-французьки? Де салати?
Сергій подався вперед, упираючись долонями в край столу. Обличчя його пішло червоними плямами від обурення.
– У магазині, Сергію!
Вона відкусила яблуко, дивлячись на чоловіка поверх окулярів у тонкій оправі. У Ніни заклякли плечі від однієї думки про те, скільки вихідних вона провела біля цієї плити. Десять років поспіль!
Кожної божої неділі в їхню квартиру завалювався табір: свекруха, зовиця зі своїм черговим кавалером, іноді ще й племінники. Ніна смажила, парила, нарізала тазики олів’є та оселедця під шубою.
– У сенсі в магазині? – Не зрозумів чоловік.
– У прямому. В нас тепер самообслуговування. М’ясо в супермаркеті, картопля на ринку.
Купувала продукти вона завжди зі своєї зарплати. У Серьоги завжди знаходилися непередбачені витрати. То колодки на машині поміняти, то страховку сплатити, то з чоловіками у гаражах посидіти. Його заробіток розчинявся у просторі ще до того, як доходив до сімейного бюджету.
– Ти що надумала на порожньому місці?
Сергій нервово обсмикнув футболку.
– Гості зараз прийдуть! Ювілей Дарії відзначати! Сорок років жінці, а ми її з порожнім столом зустрічатимемо?
– От нехай Дашка свій ювілей і відзначає. На власний кошт!
Ніна притулилася до кухонного гарнітуру. Три дні тому вона відкрила скриньку на полиці біля дзеркала. Золотий комплект, що дістався від мами – сережки з рубінами і кручений ланцюжок, – випарувався. Ніна перерила всю спальню, аж поки ввечері чоловік не повернувся з роботи.
Серьога тоді навіть відпиратися не став. Видав із роздратуванням:
– У сестри ж кругла дата, а з грошима туго! Ніна ж ці старі все одно не носить, чи шкода для рідні? Лежать ці побрякушки непорушним вантажем.
– А мені перед матір’ю соромно без нормального подарунка приходити. Свої відкладені гроші я просадив на нові диски для машини минулого тижня!
– Ти й досі через це барахло дуєшся? – Серьога розвів руками, помітивши її немиготливий погляд.
– Я ж сказав, із зарплати куплю тобі нові! Сучасні! А ті прямо циганщина якась, позорище! Хто зараз таку бруківку у вухах носить?
– Не купиш, Сергію!
– Це ще чому?
– Тобі за автокредит платити нема чим! Ти минулого місяця у мене п’ять тисяч перехоплював на платіж.
– Та яка різниця! – Чоловік гупнув долонею по столу, але вийшло якось непереконливо.
– Ми ж сім’я! У нас все спільне! А ти через пару сережок концерт влаштовуєш і рідну матір ганьбиш!
– Твою матір, Сергію, – не мою!
З майданчика долинули голоси. Брязнув метал ліфта. Сергій схопився зі стільця, метушливо поправляючи волосся.
– Усе, тихо – йдуть! – Він метнувся у коридор.
– Хоч чайник постав, не ганьби мене остаточно!
Ніна залишилася стояти біля гарнітуру. Відкусила ще шматок яблука. Жувати зовсім не хотілося, але мірний хрускіт допомагав тримати обличчя.
Двері відчинилися, впускаючи в квартиру шум, сміх і густий запах солодких парфумів.
– Ніночко, а чим це у нас не пахне?
Зінаїда Львівна протиснулася на кухню просто у плащі. На ходу поправляючи нафарбовані губи, вона окинула чіпким поглядом порожню плиту, чисті стільниці та порожню раковину.
– Я думала, у тебе пироги вже холонуть! Хлопчик мій на роботі втомлюється, йому треба харчуватися, як слід! Та й у нас сьогодні свято таки.
Хлопчик сорока восьми років сердито глянув на дружину з коридору.
– Мамо, вона нічого не приготувала, – сухо упустив Серьога, допомагаючи матері зняти плащ. – У нас тут страйк. Втомилася пані! Говорить, самообслуговування в неї тепер.
– Як це нічого не приготувала? – Свекруха завмерла з одним рукавом на руці. Обличчя її пішло червоними плямами.
– Сергію, ти що, голодний з самого ранку?
З коридору випурхнула Даша. Ошатна, в новій прозорій шифоновій блузці, вона перехопила пакет з магазинним рулетом і променисто посміхнулася.
– Ой, дівчата, а ми голодні, як вовки! Ніно, давай тарілки, я солодке принесла. Чайник вирує?
Ніна уважно подивилася на зовицю. У вухах Даші гойдалися ті самі мамині сережки. Великі, з гранатово-червоним камінням.
На шиї блищав кручений ланцюжок. Старе радянське золото виглядало на ній важко і зовсім не пасувало до легковажного шифону, але Даша явно пишалася обновкою.
– Тарілок не буде, – сказала Ніна.
– Це ще чому?
Даша зупинилася посеред кухні з пакетом у руках. Зінаїда Львівна теж випросталась, невдоволено підібгавши губи.
– Тому, що обідів більше не буде. Дашо, зніми сережки! – Ніна зробила крок уперед. – І ланцюжок.
– Що?
Зовиця незрозуміло закліпала віями, переводячи погляд з Ніни на брата.
– Сергію, вона збожеволіла, чи що?
– Дашо, я повторюю один раз! – Ніна говорила тихо, але від її тону Сергій чомусь відступив на крок ближче до виходу.
– Зніми сережки і поклади їх на стіл! Зараз же!
На кухні стало неприродно тихо. Лише за вікном шумів дощ, барабанячи по підвіконню.
– Це що за новини? – Зінаїда Львівна обурено поправила брошку на кофті і зробила крок уперед, загороджуючи дочку.
– Сергій подарував їх сестрі на ювілей! Сам вибирав, між іншим! Це тепер річ нашої родини, не смій вказувати, кому і що носити у цьому будинку! Ти тут взагалі на пташиних правах, квартира у шлюбі куплена!
– Це річ моєї родини, Зінаїдо Львівно! – Ніна перевела погляд на свекруху. – Моя мати їх купувала! А ваш чудовий Сергійко тишком-нишком вигріб мою скриньку, поки я була на роботі!
Даша інстинктивно прикрила вуха долонями. Обличчя її витяглося, рум’янець миттю зійшов зі щік.
– Сергію? – Зовиця розгублено подивилася на брата.
– Ти ж сказав, це в ломбарді невикуплене взяв дешево у знайомого! Ти що в дружини вкрав?
– Та не вкрав я! – Скинувся Серьога, відступаючи ще на крок у коридор.
– Ми одружені десять років, у нас все спільне! Тобі шкода, Ніно? У тебе ж зарплата дозволяє, пішла б і купила собі, що хочеться!
– А до сестри на ювілей без нормального подарунка йти? Перед людьми ганьбитися? В неї Микола аліменти другий місяць не платить!
Дивовижна чоловіча логіка. Взяти чуже, щоб виглядати щедрим братом та добрим сином. А потім ще й звинуватити обкрадену дружину в жадібності.
Ніна дивилася на них трьох і розуміла, що більше не злиться. Агресія пройшла ще в четвер. Залишилася лише важка, дзвінка втома від цього нескінченного балагану.
– Я повторюю, – Ніна підійшла впритул до обіднього столу. – Дашо, поклади золото на стіл!
– А як не покладу?
З викликом підійняла підборіддя зовиця, приходячи до тями. Вона зрозуміла, що брат за дрцжину заступатися не збирається і перейшла в наступ.
– Подарунок є подарунок! Не мої проблеми, як він тобі дістався. Розбирайтеся зі своїм чоловіком самі! Розпестила мужика, а тепер на мені зриваєшся?
– Так, Ніночко, це вже перебір! – Підтакнула Зінаїда Львівна, розправляючи плечі. – Сама винна! Треба було чоловікові приділяти більше уваги!
– Не покладеш – я зараз іду в кімнату за документами, – Ніна вказала рукою у бік коридору.
– Беру техпаспорт на машину Серьоги. Викликаю перекупників. Ми з ними давно домовлялися, вони за пів ціни будь-яку тачку з руками відривають. Угоду підпишу прямо на капоті.
– Ти не посмієш! – верещала Зінаїда Львівна.
– Посмію! – Ніна кинула огризок яблука у відро для сміття. Точним, вивіреним рухом.
– Машина оформлена на мене. Автокредит плачу я зі своєї картки. І якщо в нашій сім’ї тепер можна брати чуже без дозволу, я заберу те, що мені потрібніше. Гроші. – Час пішов, Дашо!
Даша перевела панічний погляд на брата. Серьога мовчав, дивлячись кудись у район плінтуса. Він чудово знав, що дружина не жартує.
Без машини він не зможе їздити у свої улюблені гаражі до мужиків, а на роботу доведеться добиратися на трьох маршрутках із пересадками.
– Ну, скажи їй! – Обурилася Зінаїда Львівна, смикаючи сина за рукав. – Що ти мовчиш, як бовван? Вона ж з нас знущається! Над рідною матір’ю знущається!
– Знімай, Дашо! – Глухо видавив Серьога.
– Що?!
– Знімай, говорю! – Гаркнув він на сестру, червоніючи. – Мені через твої побрякушки пішки ходити? Знімай швидко, поки вона реально цим стерв’ятникам не зателефонувала!
Зовиця квапливо почала розстібати тугі англійські замки на сережках. Застібки не піддавалися. Даша смикнула сильніше, подряпавши мочку вуха.
Вона з гуркотом кинула золото на стільницю, зірвала з шиї ланцюжок і жбурнула туди ж. Потім розвернулась і кинулася до передпокою.
Свекруха, бурмочучи прокляття про невдячну змію та зіпсоване свято, поспішила за дочкою. Зінаїда Львівна навіть не стала одягати плащ, так і потягла його в руках.
Двері грюкнули. На сходовій клітці ще довго були чутні обурені голоси. Серьога залишився стояти в коридорі, притулившись спиною до одвірка.
– Ну і чого ти досягла? – Сухо поцікавився він, не підводячи очей. – Осоромила мене перед матір’ю. Посварилася з усіма. Хто тобі тепер склянку води на старості подасть?
– Не ті, хто мої сережки носить!
Ніна згребла золото зі столу та опустила в кишеню домашніх штанів. Метал все ще зберігав чуже тепло, і це було неприємно. Нічого, полежать у мильному розчині – відмиються.
– Пельмені у морозилці, – додала вона, проходячи повз чоловіка. – Вода в крані. Звариш сам.
З тієї неділі минуло трохи більше місяця.
Рідня Серьоги у їхній квартирі більше не з’являлася. Зінаїда Львівна демонстративно не дзвонила, не вітала зі святами та вилучила невістку зі всіх сімейних чатів. Даша всім спільним знайомим у фарбах розповіла, яка у брата дружина жадібна та безсердечна мегера.
Серьога не пішов. Він надто любив комфорт, щоб збирати речі та їхати до мами у тісну хрущовку, де довелося б спати на дивані в прохідній кімнаті.
Характер його не змінився – він так само бубонів, скаржився на життя, начальника і вважав себе несправедливо скривдженим.
Тільки тепер після роботи він мовчки діставав із шафки локшину швидкого приготування або сам чистив собі картоплю. Гроші на продуктти Ніна більше не давала, оплачуючи лише комуналку та свою частину кредита за машину.
Ніна готувала суворо для себе. Маленька порція свіжого салату. Один шматок риби на пару.
І щоразу, збираючись на роботу і проходячи повз дзеркало у передпокої, вона ловила своє відображення. На шиї м’яко блищав важкий кручений ланцюжок. Виявилося, якщо скинути зі спини зайвих нахлібників, старе мамине золото виглядає дуже пристойно…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, підтримайте автора вподобайками!
