– Ви розумієте різницю між випадковістю та недбалістю? Якби з моєю дочкою щось трапилося, ви б слідом полетіли! З копняком під зад! – репетував чоловік на мою маму.
Добре, що він репетував. У нього ор хоч цензурний був, я б добрим матом репетувала, не подивилася б, що мама.
Донька, їй п’ять років, залишилася з бабусею буквально на півтори години, нам із чоловіком потрібно було на сеанс до сімейного психолога.
Тільки-но вийшли з кабінету, звук на телефонах увімкнули, мама подзвонила:
– Еля животом ударилася, поплакала трохи, вже не болить, все гаразд.
Випадковість? Хто у п’ять років синці та шишки не набивав? Чоловік, бувши дитсадковим, взагалі примудрився руку зламати на дитячому майданчику.
Причому, гуляв він не один, дорослих поряд було аж чотири екземпляри: мама, тато, бабуся, та сусідка. Чи багато вони йому допомогли?
Добре біду запобігли? У самих донька то вдариться, то з самокатом впаде, тож, до випадковостей, що трохи травмують, ми вже звикли. Доїхали ми до мами, і донька почала розповідати, як упала.
Каже, полізла вона на підвіконня за метеликом, що залетів, хотіла його зловити, й випустити у відкрите вікно, але сковзнула на радіатор опалення, та трохи вдарилася животом.
– Вікно було відчинено? – запитала я.
– На п’ять хвилин, щоб провітрити – відразу втрутилася мати.
П’яти хвилин їй вистачило! А якби вона не в той бік зіслизнула? Хто, взагалі залишає дітей без нагляду у кімнатах із відчиненими вікнами? Пригода з випадковості одразу була перекваліфікована на недбалість!
Чоловік кричав на неї, як навіжений. Кажу ж, я б теж репетувала, але він перший встиг. Чому не можна було ці п’ять хвилин, що знадобилися для провітрювання, тримати дитину в полі зору?
Справді ж, мало лиха не сталося! Мама мешкає на дев’ятому поверсі. Не тільки чоловік налякався, я теж, іще і як! Волосся на голові навіть дибки встало!
– Наступного разу шукайте няню, – ображено сказала мама, задерши носа.
Наступного разу шукайте таксиста, сантехніка, вантажника, та оздоблювальника, – моментально віддзеркалив чоловік.
Найбільше розлютив той факт, що винною мама себе не відчувала, адже все обійшлося, всі живі та здорові, а ми запанікували на рівному місці.
Покажіть мені хоч одного з батьків, який з байдужістю відреагував би на звістку, що його дитина мало не випала з вікна дев’ятого поверху?
Ні, маман ввімкнула гордість, і “яневинуватинг” на всю котушку. Наступного разу до психолога поїхали за тиждень. Мамі не дзвонили, вона сама зателефонувала за кілька годин до сесії.
– Внучку чекати? – запитала мама.
– Не чекати.
– Добре. Все ще ображаєтесь? Тоді води завезіть.
Не чекати ні сьогодні, ні за тиждень, ні за місяць. У нас немає запасних дітей, а мамі, як виявилось, довіряти не можна! Ну, як можна оцінити такий її вчинок?!
