Витратила всю премію на подарунки, а рідня їх продає в інтернеті
Кажуть, дарованому коневі в зуби не дивляться. З моїми дорогими родичками теж так було. Дякували й солов’ям співали, але не встигла я за двері вийти, як усі мої подарунки виявилися непотрібними. От і витрачай на людей гроші.
Останні кілька років були для мене особливо важкими. Як це часто буває, біда не прийшла одна. Спершу почалися проблеми на роботі.
В нашій фірмі впали продажі й водночас зросли витрати на закупівлю сировини та тари. Керівництву вдалося зберегти ціни на кінцевий продукт для споживача, а ми, працівники, втратили частину премії.
На яку, між іншим, можна було непогано існувати, ні в чому не відмовляючи собі. Потім я відчула на собі всі “принади” середнього віку. Почало підводити здоров’я.
То тут заболить, то там хрусне, то клацне. Все це, як ви можете здогадатися, ніякого оптимізму не доставляло. Настрій у мене найчастіше був пригнічений, а то й відверто сумний.
У найважчі моменти рятувала сім’я, благо вона в нас велика. Дядечки, тітоньки, їхнє потомство, загалом людей тридцять, не менше. Раніше я ніколи не цінувала наші спільні посиденьки у свята.
Думала, яка нісенітниця. Знову зберуться тітки, згадуватимуть свої молоді роки. Суцільна туга. Але, коли я одного разу потрапила ось на таке сімейне свято, в один із найскладніший момент життя, я, в буквальному значенні, відчула тепло сімейного вогнища.
У мене є сім’я, яка підтримає і прийме мене у будь-якому випадку. Сестриці моєї мами, дізнавшись про моє непросте фінансове становище, тут же запропонували допомогу. І ось уже я залишаю гостинний будинок родичів, навантажена важкими сумками з провізією.
Скажете, це дрібниця, а не допомога? І будете абсолютно не праві. Знаєте, коли до зарплати залишилося понад два тижні, а в холодильнику й гаманці вже порожньо, дуже зрадієш і картоплі з тітчиного городу, і солінням, та іншим домашнім продуктам.
Тепле ставлення та посильна допомога моїх родичів неодноразово викликали у мене сльози на очах. Я була така їм усім вдячна, що дала собі слово віддячити кожному, хто взяв участь у моєму житті.
За кілька місяців до низки днів народжень родичів мені все ж таки вдалося знайти іншу роботу. З чудовою зарплатою та стабільними преміями. Ось одну з них я і вирішила витратити на подарунки для всієї рідні.
Все ж таки багато в чому завдяки їм я вибралася з ями, психологічної та фінансової. Їхня підтримка і любов дали мені сили. Подарунки я обирала особливо ретельно.
Хотілося справді порадувати, а не дарувати аби що, хай і дороге. Маминій сестрі, тітці Тамарі, я купила дорогий кухонний комбайн. Вона чудова господиня, яка проводить на кухні весь вільний час.
Такий подарунок їй буде у нагоді. Інший своїй тітоньці я підібрала набір келихів, а для чоловіка знайшла оригінальний мінібар у вигляді глобуса.
Задоволена собою і своїми подарунками, я передчувала, яке захоплення викликаю, коли все це багатство даруватиму. Коли я дарувала подарунки, то здивувала та порадувала рідних, як мені тоді здавалося.
Приблизно через тиждень після свята занесло мене на сайт, де люди виставляють на продаж особисті речі, які були у використанні та нові. На головній сторінці висіло оголошення з таким же кухонним комбайном, що я подарувала тітці.
Мене особливо зацікавила фотографія товару. Точнісінько кухня тітки Тамари. Ті ж квіточки на шпалерах, та сама скатертина на столі. І та ж адреса в контактних даних.
Може це якась помилка? Я зв’язалася з тітонькою і дізналася, що відбувається.
— Комбайн просто чудовий, я дуже рада, правда. Але нам терміново потрібні гроші, а в кредити влазити не хочеться. Окремо я вже маю і блендер, і міксер. Тож я вирішила продати твій подарунок. Ти ж не в образі? — трохи збентежено запитала тітка Тамара.
Після її слів мене наче струмом ударило. Я вирішила перевірити, чи не виявились інші мої подарунки на цьому ж сайті. І точно. Там же я знайшла бар-глобус і ті самі келихи, за якими два дні бігала по магазинах.
Усі мої подарунки, на які я витратила немаленьку премію, виставлено на продаж. Але ж родичі так мені дякували та так щиро раділи. Усміхалися та обіймали мене.
Виходить, вони вдавали, і насправді мій дарований кінь їм не до двору припав? Не знаю, що мені думати і як ставитись до тих, кого я вважала своєю сім’єю.
На мою думку, продавати подарунки, особливо ті, які хтось із великою турботою та любов’ю шукав по всьому місту, просто підло.
Краще б тітоньки й дядечка прямо сказали мені, що дарувати їм треба гроші. Не знаю, як тепер спілкуватись із сім’єю. Але впевнена, що більше дорогих подарунків від мене ніхто не отримає. Краще б я ці гроші на себе витратила!
