Ми з моїм чоловіком Сашком прожили разом більш ніж 18 років разом. Все було, пережили стільки, що і говорити годі. Коли він потрапив під скорочення я його підтримувала, він же ночами сидів біля мого ліжка, готував гарячі чаї та бульйони коли я хворіла.
Цей день мав бути особливим, адже у нашої доньки Лізи свято -18 років. День, який би ми мали запам’ятати на все життя. Але щось пішло не так. Ми вже замовити кафе і почали готуватися до свята. Вибрали подарунок, донька жила окремо, тому до свята залишилось ще 2 години і я вирішила привести себе в порядок. Зробила зачіску, одягалася. Хотіла знайти ті особливі сережки з зеленими камінцями, як отримала від бабусі в спадок. Це були єдині коштовності, які не довелося поставити в ломбард під заставу, адже вони дорогі мені як пам’ять. Словом, перевернула весь будинок – не знайшла. А з ними зникли ще кілька прикрас. Думала чоловік переклав десь.
На святі було багато гостей, в тому числі Олена – моя давня подруга і хрещена донечки. А по сумісництву сусідка на поверх нижче. Вона була самотня і часто просила Сашка шось поремонтувати, то полицю повісити, то в магазин з нею сходити. Я ревнувала, але знала – поки бабусині сережки у мене то це мій талісман від всіх нещасть.
Коли прийшов час дарувати подарунки, Олена дістала знайому мені торбинку з гарним візерунком і подарувала її похресниці. Ще привітала якось загадково – мовляв вони мені чудом дісталися.
Там виявилися сережки, котрі були моєю цінністю. Я вже грішним ділом подумала – вкрала. А далі гірше. В мене почали пропадати речі, білизна, і що цікаво навіть тоді, коли Олена не приходила. Тут наче б під рукою лежала, обернулась – нема вже. Чоловік жартував: “Ти не носиш, то я кумі віддав”.
Знала б я чим мені все це повернеться. Одного прекрасного дня я знайшла її білизну у нас на балконі, дивно ще й так, вона ж знизу живе – не вітром надуло ж? А потім почала помічати що чоловік частенько потайки носить їй пакети з магазину, про щось шепочуться. От мені і стало все ясно. Чоловік дуже змінився, а вона в гості перестала кликати. Мені було прикро і важко одночасно. Я почала готувати папери для розлучення. І от, коли день “Х” настав, я не знайшла папку з документами, яка лежала на балконі на полиці.
Обшукала все, ніц не знайшла. Тут терпець мій увірвався і я побігла вниз сходами до Олени. Вона відкрила мені двері, тримаючи в руках ту саму папку. Дивилася на мене наче нічого не розуміє, а поруч стояли черевики чоловіка. Я просто мовчки пішла.
Через годину прийшов додому чоловік, задоволений, але якийсь дуже загадковий. Як завжди повечеряв, і ліг дивитися телевізор. Дзвінок, 11 вечора, він каже їй, що зараз біжить і не кажучи слова вибігає з квартири.
У мене земля з-під ніг пішла, думаю: “все, піду викинусь з вікна”. Поки йшла – передумала, взяла цигарку, закурила, дивлюсь а знизу щось шорохкотить. Протерла очі – ні, не здалось, моя кофтинка побігла прямо до Олени на балкон. Я в шоці, біжу до неї. Хвилин 5 мене ще відпоювали водою.
Виявляється чоловік з дитинства мріяв про декоративного щура. А коли йому подарували його на роботі, знаючи що я гризунів не люблю – відніс Олені. Носив корм, вітаміни йому, різні шампуні. Пропадав там, бо з шумом грався. А всі речі які пропали то його лап справа. Щури люблять носити одяг, прикраси і навіть великі предмети з одного місця на друге. Олена і сама не знала, а як побачила кофтинку то все стало на свої місця.
Так, я ледь не розлучилася з чоловіком, добре що той паразит знову кудись заніс папку з документами і ніхто не бачив що там. Але про всяк випадок балкон я засклила, мало що – чоловікові речі вітром знесе на поверх нижче.
