fbpx

Я намагалася бути гарною мачухою

Я одружена вже 3 роки. З чоловіком з першого погляду було велике кохання, закохалася відразу ж, хоч і не дівчинка вже. Все починалося як у всіх – цукерково-букетний період, подарунки, побачення, букети квітів.

Я з самого початку знала, що він вдівець із двома дітьми, він це не приховував. Чоловік розповідав, що у нього два хлопчики-близнюки, всього по 4 роки. Розповів, що через постійну його зайнятість діти тимчасово живуть у сестри, він платить їй аліменти. Намагається якнайбільше часу проводити з ними, але фізично навіть не завжди може знаходитися вдома, тому що іноді працює і вночі. Сестра бездітна, сама запропонувала допомогу, але щойно ми почали жити разом, природно, забрали хлопчаків до себе.

Сказати, що мені було тяжко — це нічого не сказати. Чоловік допомагав, так, у міру сил, але в основному, вся метушня діставалася саме мені. Готування, збори, піклування про дітей. Вже через місяць у мене почало смикатися око. Тільки коли ми стали наймати няню, мені стало трохи легше. Також часом допомагала і його сестра, але приходила вона дуже рідко.

Чоловік був дуже дбайливим, уважним та добрим батьком. Хоч і для мене він старався не менше. У вихідні завжди був удома, займався з дітьми повністю сам, але для мене часу майже не залишалося. Так, ми знаходили компроміси, я намагалася набиратися терпіння, розв’язувати спірні питання мирно, вийшла за нього заміж, хоч і думала довго.

Любила дуже сильно, його діти не були для мене особливою проблемою, я ладнала з ними досить не погано, хоча і нова роль мачухи давалася мені важко. Я була впевнена, що впораюся, тим більше я неодноразово мала справу з дітьми, була вожатою, допомагала родичам. Мала уявлення, із чим зв’язуюсь, була налаштована дуже рішуче. Не звалювати він все, але допомагати.

Три роки я так і жила. Водила хлопчиків у садок, потім на заняття, ось уже й до школи цього року. Підготовка триває повним ходом. А в мене починають здавати нерви. Покохати я їх так і не змогла. Поводяться вони потворно, не слухаються мене, тільки псують все навколо. Через брак грошей довелося відмовитися від няні, мене скоротили на роботі, і я осіла вдома.

Зараз думаю, що роботу та будинок одночасно не потягну. Пеку торти на замовлення, коли є час, але прибутку з цього небагато. З чоловіком на ґрунті грошових проблем та нервів майже перестали навіть розмовляти. Я його так само сильно люблю, він так само піклується про нас і робить все від нього залежне, зміг добитися посади вище, але і роботи стало більше, майже його не бачу.

Хочу кинути все та піти, але сам він дітей не потягне. У черговій сварці запропонував на якийсь час відправити їх до бабусі своєї мами, як на канікули. В село. Я за, але на скільки вони там залишаться, якщо я піду? Хто ними займатиметься? На собі тягти це я більше не хочу. Я дуже хотіла свого малюка, ще коли у мене була робота, але не вийшло, хоч обидва здорові. Припускаю, що це через постійні нерви.

У мене у самої є квартира, піду від нього туди. Хоч і совість мене страшенно гризе і не хочу залишати коханого чоловіка одного, кидати його в проблемах.

Розриваюся. Його діти викликають у мене тепер лише роздратування та ворожість.

Related Post

«На чужому нещасті, щастя не збудуєш». Почуваюся винною, що залишила його дітей без батька«На чужому нещасті, щастя не збудуєш». Почуваюся винною, що залишила його дітей без батька

Хочу розповісти про свою життєву історію. Може, хтось засудить, хтось зрозуміє… У 17 років вийшла заміж, але не через велике кохання і не через вагітність, а просто через інтерес. Не

Моя думка його ніколи не цікавила. Занадто пізня пропозиціяМоя думка його ніколи не цікавила. Занадто пізня пропозиція

З Антоном ми познайомилися на вечірці моєї подруги. Він був її далеким родичем. Хлопець відразу ж мені сподобався. Він це помітив, але не поспішав показувати почуття у відповідь. Як я