– Спочатку сама на палиці ганебній хвостом крутила по клубах, тепер ще й Дашу туди потягла! – обурювалася Ніна Петрівна. – Я цього не допущу!
– А син твій куди дивиться? – Запитала подруга.
– Та він їй у рот заглядає! Що Аріна не вигадає – все правильно. Але я не дозволю внучку зіпсувати!
Ніна Петрівна давно була незадоволена невісткою. Їй не подобалося, як Аріна виховує дочку, чим займається і на які заняття її водить. Але на цей раз свекруха вирішила, що далі мовчати не буде.
Невістка Ніни Петрівни, Аріна, приїхала з близького зарубіжжя. У неї було вірменське коріння, а в Україні проживала бабуся. Із сином Ніни, Олексієм, вони познайомились у клубі.
Аріна професійно займалася танцями та викладала пластику для дівчат та жінок. Коли майбутня свекруха дізналася про те, що наречена сина “крутить хвостом” у клубах, вона жахнулася.
– Знайшов з ким одружитися! Ганьба!
– Мамо, припини вигадувати! Багато пар знайомляться в клубах! У цьому немає нічого поганого!
– Але не багато інтелігентних чоловіків з пистойних сімей одружуються з нічними метеликами!
– Те, що Аріна танцює на пілоні, не робить з неї пані низької соціальної відповідальності! Це для неї спорт! Як гімнастика!
– Ага, знаємо ми цей “спорт”! – Невдоволено пробурмотіла мати, але відмовити сина від весілля не вдалося.
Незабаром у них з’явилася донька Даша. Після появи дитини Аріна півтора року сиділа вдома, але продовжила займатися. Роботу не кинула і не вважала, що тепер мусить відмовитися від усього, що любила до появи дитини.
Ніна Петрівна дивилася на це зовсім по-іншому.
– Ти тепер мати! Май совість! – голосила вона, дивлячись на викрутаси невістки. Та лише поблажливо кивала, вирушаючи на чергове змагання.
– Дочку вона залишала з Олексієм, той заохочував заняття дружини і йому подобалося, що вона не пішла в материнство з головою, тримаючи в тонусі тіло.
Даша росла. Разом з онукою зростало і незадоволення свекрухи, найбільше її виводило з себе те, як Аріна розмовляла з Дашею.
Дівчинка могла довго вибирати між двома сукнями, сама вирішувати, яку сумку взяти в садок, відмовитись від звичної зачіски – і мати не бачила в цьому приводу для суперечки.
Ніна Петрівна не розуміла, чому п’ятирічній дитині взагалі дозволяють стільки всього вирішувати.
Якось Даша зібралася в садок у колготках та шкарпетках.
– Ти куди у такому вигляді? – спитала Ніна Петрівна.
– У садок.
– А шкарпетки навіщо на колготки?
– Мені так подобається. Модно.
– А мама тобі дозволила?
– Так.
Потім Ніна Петрівна не витримала і висловила синові все, що думала.
– Я не розумію, навіщо ви їй це дозволяєте! Дитину треба виховувати, а не питати, чого їй хочеться.
– Ми її так виховуємо, мамо!
– Сьогодні вона хоче ходити в шкарпетках поверх колготок, завтра скаже, що почувається кішкою. Ви їй що, миску на підлогу поставите?
– Ти перегинаєш!
– Я бачу, куди все йде! Це все західний вплив!
– Ні, це наше особисте рішення, – відмахнувся Олексій.
За кілька днів Ніна Петрівна приїхала до них у гості та застала Дашу перед заняттям. Дівчинка натягувала спортивні легінси, а Аріна збирала їй волосся.
– Куди це ви зібралися? – спитала Ніна Петрівна.
– До мами на заняття. На танці! – незворушно відповіла Даша, жахаючи бабусю.
– Ти нікуди не підеш! Ще чого? Не дозволю зіпсувати дитину!
Аріна спробувала пояснити, що сама займається з старшими дівчатками, а Даша ходить в іншу групу. Але Ніна Петрівна вже почула головне: онучку теж привели до тієї самої зали, яку вона й без того вважала зовсім непристойною.
Але Аріна слухати свекруху не стала і повела дочку. Ображена Ніна Петрівна відразу подзвонила синові:
– Дівчинці п’ять років! Її б на вишивання віддати, на фортепіано чи вокал! Куди завгодно, аби це було нормальне заняття для дитини, а не підготовка до кубла!
– А що поганого у танцях? – Запитав Олексій.
– Ти сам не розумієш? Аріна сама постійно крутиться на цій своїй палиці, тепер ще й Дашу туди потягла! Вона що, з моєї коханої дівчинки собі заміну готує?
– Мамо, ти хоч раз була на занятті у Даші?
– Мені ще не вистачало по залах за нею ходити! Ганьба!
– Ти ж не знаєш, про що говориш!
– Знаю! А ось ти, мабуть, ні! Я бачу, скільки часу Аріна проводить на своїй роботі. То заняття, то якісь збори, то виступи. А дочка у неї де? На тобі, чи мені! Непритика при живій матері! – Ніна Петрівна не збиралася відступати.
Цього разу син відповів жорсткіше:
– Даша не непритика! І Аріна не кидає її заради роботи. Навпаки, ми вирішили, що їй час займатися, так вона буде гнучкішою, здоровою, і з мамою більше часу проводитиме!
– Дуже зручно так казати!
– Мамо, Даша займається не тим, чим тобі здається. У них велика школа танців із величезною кількістю напрямків. Діти разом займаються, виступають, вивчають танці різних народів.
Ніна Петрівна хотіла щось заперечити, але син продовжив:
– З нашою донькою займатиметься гарний педагог Анна Погожева, керівниця дитячої студії “Пульс”. Це тобі про щось говорить?
– І що це змінює?
– Те, що Даша займається не тому, що Аріна вирішила зробити з неї невідомо кого. У неї є здібності, їй подобається.
– І Арина спеціально віддала її іншому педагогові, щоб удома залишатися мамою, а не перетворювати кожне спілкування з дитиною на тренування. Сама вона займається зі старшими дівчатками. Але дочка буде поруч із нею, у сусідньому класі так би мовити.
Ніна Петрівна помовчала, а потім сказала:
– Добре. Допустимо, про танці я чогось не знала. Але мені все одно не подобається, як Аріна виховує Дашу!
– А що тобі не подобається?
– Все!
– Наприклад?
– Шкарпетки на колготки! Вона сама вибирає, що вдягнути, куди піти. Днями я їй принесла рюкзак з кошенятами, а вона сказала, що це не модно! І взяла сумку з черепом, із якою й по хліб соромно піти! Ти вважаєш це нормальним?
– Так.
– У п’ять років?
– Саме у п’ять років і можна!
– А якщо завтра вона захоче наголо поголитися? Або чого гірше, як у матері татуювання зробити?
– Обговоримо.
Ніна Петрівна важко зітхнула.
– Ви з Аріною ніби боїтеся дитині хоч у чомусь відмовити.
– Ні, мамо. Ми просто вважаємо, що у нас з дитиною повинні бути довірчі стосунки змалку. Щоб вона не робила щось всупереч чи на зло.
– І тоді, повір мені, не доведеться голитися наголо, або фарбувати волосся в зелений колір, щоб досадити мамі з татом!
Ці слова Ніна Петрівна сприйняла, як докор.
– Виходить, я взагалі не маю права голосу?
– Маєш. Але останнє слово за нами.
Після цього Ніна Петрівна кілька днів не розмовляла із сином. А потім онука зателефонувала та запросила її на свій перший виступ.
Бабуся не могла відмовити дитині. Прийшла і сіла, чекаючи, що червонітиме, але червоніти не довелося.
У залі діти готувались до виходу. Серед них були дівчата різних національностей. Вони поправляли один одному костюми, перемовлялися, сміялися, а потім разом вийшли на сцену, танцювати попурі з танців різних народів.
Даша танцювала у першому ряду. Ніна Петрівна дивилася на внучку, а потім на Аріну, яка стояла збоку та допомагала дівчаткам готуватися до виступу разом із їхнім педагогом.
Після концерту Даша підбігла до бабусі.
– Ну як?
– Гарно, – відповіла Ніна Петрівна.
– Тобі сподобалося?
– Дуже! Ти молодець!
Даша посміхнулася і побігла до мами.
Після виступу Ніна Петрівна зустрілася з тією подругою, з якою обговорювала Аріну.
– Взагалі, у Даші й справді талант. Танцює найкраще у групі, – гордо заявила Ніна Петрівна.
– Правда? Мабуть, у матір пішла, – хихикнула подруга. – А моя Ліза всі вуха мені продзижчала. Каже, теж хоче спробувати танцювати.
– Можна я її до Аріни приведу? Їй дуже сподобалося, як вона працює із дівчатками. Жіночність прищеплює … У п’ятнадцять років підлітку вже хочеться бути королевою.
Ніна Петрівна подивилась на подругу.
– Ну хай спробує… А молодшу онуку до цього нашого педагога віддайте, до Анни Погожевої, запам’ятай. Вона до своїх дівчат, як до своїх дітей ставиться – я бачила її тренування, просто сама уважність і доброта! – усміхнулася Ніна Петрівна.
– А я чула, що в них дитяча народна хореографічна студія у нас в столиці.
– Так і є. Діти всі талановиті.
На вихідні Ніна Петрівна знову прийшла до них. Даша збиралася на танці та вже натягувала свої улюблені легінси.
– Бабусю, дивися, я сьогодні сама волосся заплела.
– Бачу. Гарно вийшло. Молодець.
Даша взяла зі стільця шоппер із черепом і побігла за курткою. Ніна Петрівна подивилася їй услід, потім спитала Аріну:
– А наступний виступ коли?
– За два тижні.
– Скажеш мені заздалегідь?
– Звісно. Прийдете?
– Прийду.
Аріна посміхнулася:
– Домовилися.
– Але ця сумка з черепом… Просто кошмар.
– Мені вона теж не подобається, якщо чесно, – засміялася Аріна. – Ну нічого, скоро вона Даші набридне. Тоді ваш рюкзак із кошенятами стане знову модним…
Як ви вважаєте, хто з них має рацію у вихованні? Пишіть свої слушні думки в коментарях, ставте вподобайки!
