Я не хочу його втрачати, але як пробачити обман

Мене звуть Вікторія. Хочу написати про наболіле і дізнатися про вашу думку. Кілька днів тому мене поклали до лікарні. Жодного небезпечного захворювання немає, але мені треба пробути там днів десять.

Я маю хлопця, з яким ми зустрічаємося вже два роки. І так сталося, що йому треба їхати до іншого міста на операцію з відновлення зору. Сама операція триває 20 хвилин, потім дві години дають, щоб прийти до тями. Я, звичайно, не змогла з ним поїхати. Він має батьків, які хотіли з ним поїхати, але він поїхав на три дні з іншою дівчиною, яку я не знаю.

На дзвінки довго не відповідає, а коли я попросила пояснити ситуацію, сказав, що не захотів турбувати батьків та відключив телефон. Але його мама сказала, що дзвонила йому і що операція пройшла успішно. Значить, він мене обдурив, що телефон відключив через батьків.

Сьогодні приїхав назад, зателефонував, задоволений такий, начебто нічого й не сталося. На душі паршиво, я не чекала від нього такого вчинку. Тим більше, що мені сказав, що їздив сам. Я вдала, що повірила, бо не хотіла його втрачати.

Вчора домовилися про зустріч, але в останній момент він зателефонував і сказав, що не прийде, бо погано почувається. Переніс побачення завтра. Але я вирішила поїхати до нього, раптом йому справді погано. Я ще відчувала свою провину, що не була поруч з ним під час операції. Про ту дівчину я вже й не думала. Тільки хотіла, щоб з ним все було добре.

Відчинивши двері, він дуже здивувався і поспішив мене вивести, сказав, що хоче побути один. Але тут за його спиною я побачила дівчину, що виходила з ванної. Чи вона не чула, що хтось прийшов, а швидше за все, вийшла спеціально, щоб я її побачила.

Я втекла. Сиджу вдома, на його дзвінки не відповідаю. Я не хочу його втрачати, але як пробачити обман. Не можу зрозуміти, чому він так робить. Підкажіть, що робити?

Related Post

Відкриваю двері, а там стоїть Андрійко мій, а його за вухо якась мадам тримаєВідкриваю двері, а там стоїть Андрійко мій, а його за вухо якась мадам тримає

Вихідний день, сонце пекло так, що годі було на вулицю носа сунути, але Андрійко таки випросився на вулицю на кілька хвилин, з другом поговорити, привітатися. Чоловік був зайнятий своїми справами,