Я не можу піти від чоловіка-тирана

Я з дитинства була дуже скромною і сором’язливою дитиною, чим і дратувала постійно батьків. Дитячий садок був для мене стражданням і залишитися на весь день з натовпом зовсім чужих людей – це приводило мене в жах, батько за це карав мене ременем, то в кут на коліна і т.д. В іншому звичайна сім’я.

Є старша сестра, її мені завжди як приклад ставили. Вона і вчилася старанніше, і з людьми чужими вміла спільну мову знаходити. Є двоюрідна сестра на 2 роки за мене старша, вона у перехідному віці не соромилася висловлювати свою думку, бувало хамила старшим, на неї мені тицяли пальцем батьки, як не можна робити.

Я виросла, перший невдалий шлюб. Дуже ранній, мені було 19 років. Студентка-відмінниця та поганий хлопець – романтика. Батьки не схвалювали. Вагітність. Шлюб. Його постійні зради. Розлучення. Я із сином на руках знову у батьків.

Далі закиди від батьків, що я зганьбила сім’ю, що нікому тепер з дитиною не потрібна, що їм доводиться розгрібати результат моєї помилки. Сина виховувати мені не дозволили самій, взяли кермо у свої руки, мовляв, чому я можу навчити дитину. Через 5 років знову одружилася. Тепер уже не через вагітність. Тепер із метою скоріше втекти від батьків.

Втекла. Прожила із чоловіком 4 роки. Ласкавий люблячий чоловік, все ідеально, я літала з ним від щастя. Народилася дочка, я вийшла у декрет. Чоловік виявився незадоволеним моєю бездіяльністю (робота по дому — не робота). Я почала працювати з ним (у нього свій бізнес, він директор).

Після народження дочки чоловік почав підіймати на мене руку. Спочатку просто міг штовхнути сильно, я падала, плакала. Він вибачався, цілував, присягався у коханні. В останній сварці він ударив мене кулаком в обличчя. Я впала, знепритомніла. Коли прийшла до тями, він стояв поруч на колінах і дбайливо плескав мене по щоках. Сказав, що він мене не чіпав, я просто перехвилювалася і зомліла, а падаючи, розсікла собі губу об кут столу. Але я точно пам’ятаю, як він замахувався.

Мені нікуди йти та нема до кого звернутися за допомогою. Для всіх довкола знайомих, сусідів, родичів він люблячий і дбайливий чоловік, на людях він такий і є. Якщо й розповім комусь, мені не повірять. До батьків не повернуся. Вони просто не пустять мене із двома дітьми. Іти більше нема куди. На роботу вийти поки не можу, доньці лише рік. Хоча на мене там чекають.

Доньці лише рік. Чим мені годувати двох дітей, якщо піду! Кризового центру для жінок у нас у місті немає, я шукала. До поліції йти. Мій чоловік — багата людина, йому нічого не буде, тільки розлютимо його. Хотіла купити собі електрошокер для захисту, але боюся, що він використовує його проти мене. Він спортсмен, а у мені вага 51 кілограм.

Я в пастці й не збагну, що робити!

You cannot copy content of this page