– Я продав квартиру! Будемо тепер з колесами…

Юля отримала в дар квартиру від бабусі. Бабуся давно вирішила обдарувати саме її. Старша онука, єдина. Є ще три онуки, але вони й носа не показували до бабусі.

А Юля практично щодня заходила, хоч на п’ять хвилин, але заглядала. З самого дитинства, як тільки їй дозволили самостійно пересуватися містом.

У бабусі було дві квартири поряд. Одна з них зовсім маленька, друга – трикімнатна. Бабуся жила у маленькій уже давно, другу здавала по кімнатах. За порядком стежила, неугодних виселяла.

На вісімнадцять років Юлю чекав подарунок від бабусі.

– Квартира? Бабуся, але ж це дуже дорогий подарунок. Це ж твій дохід.

– Дохід. Мені вистачить, на мій вік достатньо грошей. Бідувати не буду, і економити не збираюся. Відкладено на все. Ти доросла, можеш одразу переїхати, а можеш поки що мешканців залишити. На ремонт збереш.

– Мені одній три кімнати забагато.

– Заміж вийдеш, діти підуть. Все буде добре. Тільки послухай мене. Квартира твоя, ремонт роби обов’язково перед весіллям. Все в тебе має бути своє, включаючи меблі та техніку.

– У чоловіків бувають дуже вульгарні матусі, а сини у таких матусь нахабні. Своє не віддавай, територію охороняй. Я про всіх не говорю, бажаю тобі хорошого чоловіка. І рідня різна буває.

– З усіма треба бути на чеку. Ти дівчинка розумна, але м’яка. У різних ситуаціях треба діяти по-різному.

– Іноді можна бути чемним, але не всі це розуміють. Тоді лише грубо, але культурно. Твій дід умів будь-кого послати культурно, начебто й не образив, але місце вказав.
***
Бабуся не стало через чотири роки після цієї розмови. Її маленька квартира була продана спадкоємцями. Вони знали, що у бабусі було дві квартири, намагалися впливати на Юлю.

На їхню думку, несправедливо вийшло. Бабця могла їй і одну кімнату залишити, а віддала три. Не правильно!

– Це рішення бабусі, її вибір! Вас поряд не було, вам і цього багато. Діліть і прощавайте. – Твердо сказала Юля.

Суперечка припинилася, Юлю ще довго обговорювали, але їй було не цікаво.

Перед весіллям квартиру було відремонтовано, обставлено, було все необхідне. Дмитро, наречений Юлі, переїхав до неї у день весілля.

Він мав свою квартиру. Батьки забезпечили двох синів квартирами. Кожному по однокімнатній, як стартовий капітал.

– У вас ще дітей немає, – сказала свекруха. – Логічно було б здавати троячку, грошей більше.

– А потім робити ремонт та переїжджати?

Свекруха не знайшла відповіді. Дмитро вирішив сам розпоряджатися своїм стартовим капіталом, почав збирати на машину. Юля проти не була, квартира його. Вже за пів року після весілля Дмитро купив машину своєї мрії.

– Ти взяв кредит?

– Не вгадала. Я продав квартиру і купив мою ластівку. Будемо тепер із колесами. Як королеву возитиму тебе. Ще й таксувати зможу.

– На цій машині?

– А що? На цій машині подорожі дорожчі, бізнес-клас. Я вже дізнавався. Місце вже придивився, друзі підказали.

Дмитро їздив на роботу, вечорами таксував. Юля працювала практично поряд із будинком і ходила пішки. Магазин поруч, в сусідній будівлі. Куди ж їздити? До своїх батьків?

У цей час Дмитро обов’язково був зайнятий. Юля “як королева” не їздила зовсім. Та і як “просто Юля”, вона не їздила. Робота в таксі не приносила багато прибутку, грошей було більше, коли Дмитро здавав квартиру.

Минуло ще пів року. Дмитро часто пропадав вечорами, працював аж до ночі, а іноді й до ранку. Якось у соціальних мережах їй надіслали повідомлення.

Досить грубо було зазначено її місце під сонцем. Багата дівчина скинула кілька фото її та Дмитра у ліжку. Чоловік не виправдовувався, закинув свої речі в машину і поїхав.

Юля одразу подала на розлучення. Перед розлученням він сильно розбив машину. Легше купити нову, ніж відновлювати. Сам майже не постраждав.

Після цього Дмитро вирішив ділити спільно нажите. Квартири вже немає, машина розбита, дружина майже колишня, а попереду…

Попереду були багаті клієнтки, але їх вже немає. Без машини не закрутиш. Ділити вирішив із подачі мами. Навіть у суд із нею прийшов.

– Діма продав квартиру, гроші в ремонт вклав, у меблі. У тебе ж там старе було. Ти маєш тепер йому виплатити. І ще? Машину він розбив, але платити за ремонт вам навпіл. Все у шлюбі сталося.

– Де такий закон? Я про ремонт машини.

– Закон є! Чесність та людяність. Ти не маєш, це треба визнати.

‐ Я визнаю чесність. Ось усі чеки на ремонт, на меблі, на всю побутову техніку. Все до весілля. Чесно та документально. А машина особисто його!

– Вона у шлюбі придбана! Відповідаєте обидва! – свекруха зірвалася на крик.

– Тільки гроші на її покупку були від продажу його дошлюбної квартири.

– Ти негідниця. Залишила мого сина без квартири, без машини, без грошей!

– Це він сам себе залишив із голою *пою. Головою думати треба. Ви мене зрозуміли? Вас також це стосується. Прощавайте. Тут уже не цікаво слухати ваше марення, тут закон.

Звісно нічого Дмитро не отримав. Багата красуня його і знати більше не хоче. Вона думала, що чоловік із грошима, а виявилося – знову не те.
***
Юля згадала поради бабусі. Як вона мала рацію. Родичі бувають різні. Все своє… територія своя… своє не віддавай. Матусі нахабні, чоловіки вульгарні, або навпаки. А Юля сильна, впорається…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!