Мені 25 років і я боюся, що ніколи не перебуватиму у стосунках. Стосунків не було ніколи, з різних причин. Іноді я любила, але мене немає, і навпаки. Відразу скажу, що для мене вираз «стара діва» — це не та дівчина, яка не була заміжня ніколи, а та, яка не знає, що таке чоловіче кохання.
Мені не хочеться поповнити лави цих самотніх жінок. На цю мить я перебуваю в розпачі, і не знаю, як вийти із ситуації. Відсутність особистого життя пригнічує.
Мені хочеться любити, дбати, обійняти елементарно, але нема кого. Дружнє кохання не замінює справжнє. Це стало вже нав’язливою думкою, боюся за своє психічне здоров’я.
Я розумію, що стосунки не вирішують жодних проблем, але це не скасовує того факту, що я хочу бути елементарно, коханою дівчиною. На цей момент мене все в житті влаштовує, окрім відсутності особистого життя.
Це вже стало настільки проблемою, що решта загасає на цьому тлі і просто зникає. Я намагалася перемкнути увагу на інші речі, думала, що ось не зараз, але потім буде, але минуло вже 2 роки, і ситуація ні на йоту не змінилася. Я не знаю що робити.
А нещодавно не стало знайомої, вона була старою дівою. Після цього мій стан погіршився, я стала асоціювати цю жінку з собою, розумію, що мене чекає те саме, якщо далі все піде також.
А прийняти цю думку я не можу. Уявляла собі життя без стосунків і в мене одразу починається істерика, не можу прийняти цю думку і все. Навіть думати про це не хочу.
Принаймні, на цьому етапі життя не можу. Задавала собі це питання, а навіщо мені потрібні стосунки? Чи хочу бути як усі? Ні звичайно ж. Річ у тому, що я хочу елементарно, щоб мене обійняли, поцілували, хочеться бачити майбутнє, де я не одна. Хочеться будувати майбутнє, діточок, та просто елементарного кохання. Може, є серед вас ті, кому ці почуття знайомі?
