Хочу поділитися своєю сумною історією, бо більше нема з ким, та й не хочу я оголювати душу перед людьми, які ніколи не зрозуміють мого суму.
Зараз я почуваюся дуже погано, і мені не подобається цей стан. Я зіпсувала своє життя, погналася за чужим. Вони такі щасливі на фотографіях, гарне місто, сім’я, але це їхнє життя, і це моя велика помилка. Я не вони, і ніколи не буду хоч трохи схожою на них. І це природно, адже кожне життя індивідуальне.
Я приїхала в інше місто, думала, що все зміниться, що гірше вже не може бути. Але я помилялася, стало ще гірше. Депресія не минає. Я перестала радіти дрібницям, мені не хочеться так жити, але знайти сили і змінити щось я не можу. Тут мені не щастить, я постійно натикаюся на шахраїв, таким людям, як я немає місця в цьому світі, жадібному та жорстокому.
Чому людина постійно хоче щось змінити? Я жила раніше так добре. Не ідеально, у мене не було ні сім’ї, не дітей, але було спокійне життя, мій улюблений ліс, рідне місто, все знайоме та своє. Робота. Так погана, на перший погляд, але тепер, коли я торкнулася реальної проблеми пошуку роботи, навіть такою простою і поганою як та, що була, я зрозуміла, що стару роботу я згадуватиму ще дуже довго.
З переїздом я втратила себе, махнула рукою, набрала у вазі, і не можу взяти себе в руки, щоб виправити це, їжа зараз єдине, що мене заспокоює та дарує почуття задоволення. Я боюся цього, мені не хочеться так жити.
Як я дійшла до цього? Адже я завжди була оптимістом, вміла радіти дрібницям, була у спокої зі своїм внутрішнім світом. А зараз немає і дня, щоб я не шкодувала, що зробила. Я люблю життя і ненавиджу водночас.
Я втратила друзів, і тільки зараз це усвідомила, наскільки це чудово, коли є людина близька до тебе, просто пройтися, або помовчати разом, це дуже важливо. Я ніколи не була товариською, і не потребувала суспільства, мені було комфортно, раз на місяць зустрітися з другом, цього було достатньо. Але тепер я зрозуміла, який скарб — друзі.
Тепер я боюся, всього, боюся шукати роботу знову, тому що попередня додала мені сивого волосся на голові. Я не хочу її шукати, мені не хочеться знову переживати потрясіння, чекати злидні гроші, чекати поки тебе обдурять. Мені погано від думки, що доведеться виходити з дому, мене гнітить думка, що більшого мені не досягти, це моя межа, і від цього погано на душі.
Я не можу змиритися з тим, що найкращі роки життя прожиті дарма, нічого не досягнувши зараз уже пізно щось змінювати. Інші можуть, я ні. Я сподівалася, що зміна міста мені допоможе, що я сильна людина, що все налагодиться, як тільки я поміняю своє болото на велике місто, але ні, все проти мене, і я живу, бо життя це найкраще що у мене є.
