У мене є дуже близька подруга, з якою ми почали дружити ще у школі. Скрізь були разом, ділилися всім, нам багато хто навіть заздрив. Тетяна була мені більше, ніж подруга, можна сказати як сестра, бо я ще і єдина дитина у родині, тому така подруга була для мене дуже важливою. Не все можна розповісти мамі, а з Танею ми секретів одна від одної не мали. Навіть вчитися після школи пішли в один університет, правда на різні факультети, я на педагога вчуся, а подруга хоче стати психологом. Але це не заважало нам так само дружити й розуміти одне одного, доки у неї не з’явився хлопець.
Ще до знайомства з Вадимом, Тетяна почала дружити з дівчинкою зі своєї групи, часто брала її з собою, коли ми кудись йшли гуляти. Мені це не завжди подобалося, іноді хотілося просто побути з нею, побалакати, а її нова подруга мені відразу не сподобалася. Мені не вистачає того спілкування, що було раніше, я вважаю, що так не чинять справжні друзі, і що дружба – це назавжди.
Але бачу, що я помилялася. Я страждаю від цього, мені погано, але я не можу сказати про це Тані, боюся, що вона образиться і зовсім перестане зі мною дружити. Якось вона відмовилася йти з нами в кіно, а все через цю її одногрупницю, так подруга не дуже й засмутилася, сказала, що піде з Ірою.
Тепер вона почала зустрічатися з хлопцем, я бачу її все рідше, а якщо і зустрічаємося, то вона вже всі вуха мені продзижчала про нього, тільки про це і каже. Бачимося тільки на навчанні, а решту часу Таня проводить з Вадимом та своєю новою подругою. А нещодавно її хлопець познайомив цю подругу зі своїм другом, і я розумію, що в їхній компанії я тепер зайва. Я розчарувалася і перестала вірити у дружбу. Напевно, дружба також має термін придатності.
Підкажіть, чи можу я повернути подругу? Чи варто йти далі та знайти нових друзів?
