– Я свою двокімнатну квартиру продала і віддала гроші сину на бізнес – так що посунься! – оголосила свекруха з баулами

– Ти під ногами не плутайся, Нелю! Краще посторонись, у мене там на майданчику ще коробки і килим!

Неля так і остовпіла біля порога з хлібиною свіжого хліба в руках.

У її передпокої, прямо на чистій підлозі біля лави, стояли два пузаті картаті баули і перетягнуті мотузкою картонні коробки. Поперек проходу лежав згорнутий тугою трубою старий бордовий килим із бахромою.

Іванна Терентіївна розстебнула бежевий плащ, поправила долонею рудий чубчик, залитий лаком до кам’яної твердості, і по-господарськи потіснила невістку плечем.

– Свою двушку я вже продала, а гроші синові на бізнес віддала – рухайся, тепер це і мій дім! – командирським голосом оголосила свекруха, затягуючи через поріг чергову коробку.

– Чого витріщилася? Допомагай, не чужі ж люди!

…За три роки шлюбу Неля всякого надивилася від рідні чоловіка. Квартира в неї була простора, двокімнатна, із заскленою лоджією.

Житло їй придбали батьки та дідусі з бабусями, ще як вона вступила в університет, щоб по чужим кутам не поневірялася. Віктор прийшов сюди з двома пакетами сорочок та грандіозними планами на життя.

Плани у Вітюші змінювалися кожні пів року. То він перепродував автомобільні шини, то тримав кіоск із шаурмою біля автостанції. Виторгу вистачало хіба що на бензин та його нові шкіряні куртки.

Усю звітність, розрахунки та переговори з постачальниками Неля вела сама після основної зміни у транспортній конторі.

А коли в чоловіка в черговий раз не сходилися кінці з кінцями, вона без зайвого галасу докладала зі своєї зарплати.

Віктор же свято вірив, що він природжений комерсант, а дружина так, – на підхваті з таблицями сидить.

Мабуть, ви теж зустрічали таких комерсантів, у яких калькулятор у руках не тримається, зате гонору – на цілий міністерський портфель?

– Іванно Терентіївно, зачекайте, – Неля поклала хліб на тумбу в передпокої і зробила крок до свекрухи.- Яку ще двушку ви продали? Ви ж минулого тижня лише батареї у спальні фарбувати збиралися!

– Мало що я збиралася! – пирхнула свекруха, прилаштовуючи біля полиці для взуття коробку із зимовими чоботами.

– Батареї тепер нові мешканці хай фарбують. Я їм зранку квартиру звільнила і ручкою помахала!

– Тобто як – звільнили? – Здивувалася Неля. – А жити ви де збираєтесь?

– Ой, ну не прикидайся недолугою! – Іванна Терентіївна пройшла до великої кімнати і критично оглянула сервант.

– У вас тут царські хороми, удвох у двох кімнатах прохолоджуєтесь. Ми ж сім’я!

Вона підійшла до вікна і помацала карниз.

– Я в залі з лоджією розташуюсь, у мене суглоби сонечко люблять. Килим свій бордовий на цю стіну повісимо, а то у вас тут порожньо, як у реєстратурі.

А ви з Вітюшею в маленькій спальні потіснитеся, молодим багато місця не треба.

– Цікаво виходить, – Неля звузила очі. – З чого це раптом такий поспіх із переїздом?

– А з того, що у мого Вітюші розмах! – гордо припечатала свекруха і навіть підборіддям струснула. – Йому тісно на чужих дядьків горбатитись.

– Він автомийку на чотири пости відкриває, з кавовим автоматом та шкіряними кріслами для клієнтів! Справжній директорський рівень, не те, що твої накладні в комп’ютері.

– І ви віддали йому гроші від продажу житла?

– До останньої гривні! – із викликом підтвердила Іванна Терентіївна. – Рідна мати для сина нічого не пошкодує. Це тобі завжди дрібниці шкода на його починання, все норовиш мужика в рамки загнати. А Вітюші стартовий капітал потрібний був!

Свекруха поважно пройшлася по кімнаті і поплескала долонею по спинці крісла.

– Зате через місяць він нам прибуток лопатою гребти почне! Я собі тоді трикімнатну у центрі куплю. Ну, чи у вас тут назовсім приживуся, мені ваше подвір’я подобається, поліклініка через дорогу.

– І зі мною ви цей геніальний план обговорити не вважали за потрібне? – спитала прямо Неля.

– А що з тобою обговорювати? – свекруха зневажливо махнула рукою. – Наша справа рішення прийняти, а твоя –  чоловікові тил забезпечити!

Неля глянула на свій відкритий ноутбук на столі. Там якраз висіла таблиця замовлень: учора ввечері Віктор просив її домовитися зі знайомим постачальником Геною про відвантаження великої партії автохімії на виплат під її слово.

Тоді чоловік жодним словом не обмовився, звідки раптом узявся бокс під мийку. Сказав лише, що знайшов серйозного інвестора.

Гарний інвестор – у бежевій кофті та з бордовим килимом наперевагу!

У Нелі на роботі колежанка по службі Зоя ось так само два роки тому пустила свекруху «на пару тижнів, поки в селищі дах перекривають».

Дах так і не перекрили, будинок продали за безцінь, а Зоя тепер на власній кухні за розкладом готує та капці по струнці ставить.

– Значить так, Іванно Терентіївно, – твердо сказала Неля, підходячи до баулів. – Дуже рада за ваш сімейний розмах, але розпаковуватися не раджу. Я згоди на ваш переїзд не давала!

– А хто тебе питати повинен? – свекруха навіть руками розвела від такого нахабства. – Я до рідного сина приїхала! Я йому цілий стан на розвиток подарувала! Ти мені в ніжки вклонилася б, що я твого чоловіка в люди виводжу!

– У люди ви можете його виводити на своїй території, – відрізала Неля. – А у цій квартирі господиня я! Мені її мої рідні купили задовго до знайомства із вашим сином.

– Ой, та кому ти казки розповідаєш! – відмахнулась Іванна Терентіївна і почала віддирати скотч із верхньої коробки.

– Раз у РАЦСі розписалися, значить, все спільне! Зараз Вітюша прийде і вмить тобі мізки на місце вправить. Забери з комода свою косметику, я туди тонометр і краплі поставлю!

– Нічого я не прибиратиму, – відсікла Неля і перегородила підхід до комода. – Поставте коробку на місце.

– Ти мені ще покомандуй тут! – верескнула свекруха, напираючи грудьми. – Бач, командирка знайшлася! Син тут господар, а я його мати!

Тут зі сходового майданчика долинув веселий свис. На порозі з’явився Віктор – рум’яний, у розстебнутій шкіряній куртці та з коробкою заварних тістечок у руці.

– О, мамочка вже на місці! – бадьоро проголосив він, ставлячи солодке на тумбу.

– Ну як, Нелю, оцінила наш хід конем? Все, прощавай дрібна торгівля, виходимо до вищої ліги!

– Вікторе, ти у своєму розумі? – Неля зробила крок до чоловіка впритул. – Ти навіщо матір без єдиного житла залишив і до мене у квартиру з баулами притяг?

– А що такого? – Віктор скривився, ніби дружина зморозила несусвітну дурість. – Мамі у старій хрущовці одній нудно, комуналка там кінська. А мені під автомийку терміново були потрібні хороші інвестиції. Не в кабалу ж у  банки лізти, коли свої метри простоюють!

– Тобто мамині метри ви продали, щоб в моїх влаштувати гуртожиток? – Отруйно уточнила Неля. – Відмінний розклад! Тільки ви мене забули спитати! Дзвони покупцям і скасовуй все!

– Не вийде, – недбало сказав Віктор, стягуючи черевики біля порога. –  Гроші вже прилаштовані. Я сьогодні з ранку віддав господареві боксів біля траси оплату за пів року вперед і викупив у приятеля два вживані апарати високого тиску для мийки.

– І всі гроші від двокімнатної квартири пішли на оренду сараю та два старі апарати?! – У Нелі навіть голос змінився.

– Ну, чому тільки на апарати? – Віктор самовдоволено розправив плечі і підкинув на долоні брелок із блискучою емблемою.

– Я ще трирічний кросовер у Пашки з авторинку перехопив! Он, під вікнами красується. Негідно генеральному директору на маршрутці тремтіти, мене ж серйозні люди засміють!

У кімнаті одразу стало тихо. Іванна Терентіївна застигла біля комода з пляшечкою валеріанки в руці і насторожено виглянула в отвір.

– Як це кросовер, Вітюшо? – з натиском перепитала вона.- Ти ж казав, що залишок на депозит покладеш, мені на нову квартиру!

– Мамуль, ну який депозит, коли справу запускаємо! – з досадою відмахнувся Віктор.

– Машина – це обличчя фірми! Ми ж з тобою домовилися: зараз розкрутимося, і до осені візьмемо тобі житло ще краще за колишнє.

– Але ж ти обіцяв не тринькати! – голос свекрухи здригнувся від образи.- Там половина моїх грошей!

– Все під контролем, мамо! – Віктор цмокнув її в щоку і відразу повернувся до дружини.

– До речі, Нелю, добре, що ти вже вдома. Через купівлю машини мені там трохи не вистачило на першу партію автошампунів, проводку та аванс мийникам.

– І що з того? – холодно запитала Неля.

– Як що? – здивувався чоловік.

– У тебе ж на картці відпускні лежать. Переведи мені зараз швиденько, я пацанам пообіцяв до вечора розрахуватися. – І Гені своєму на базу подзвони, нехай завтра до восьмої ранку бочки з піною відвантажить на виплат!

– Що я маю зробити? – тихо перепитала Неля.

–  Не починай! – вигукнув Віктор, явно смакуючи директорську роль. – Мати рідна квартири не пошкодувала заради нашого майбутнього, а ти за свої відпускні трясешся!

– Між іншим, я в цій квартирі торік шпалери в передпокої клеїв та кран на кухні лагодив. -Тож я тут не чужий і маю повне право жити зі своєю матір’ю!

– Саме так! – миттю приєдналася Іванна Терентіївна, забувши про образу за куплену машину і наступаючи на невістку з іншого боку.

– Вітюша у твої стіни працю і душу вклав! Я всі заощадження до гривні віддала, а вона нам на шампунь затиснула!

Свекруха рішуче рвонула на себе дверцята шафи і почала розсувати вішаки з блузками Нелі в один кут.

– Давай відкривай свій комп’ютер і переказуй гроші, якщо чоловік велів! – Скомандувала вона, витягаючи з баула свої кофти.

– І зал мені визволяй якнайшвидше, я з дороги втомився як собака! Вітюшо, бери молоток, зараз килим вішатимемо!

– Чула, що мама сказала? – Віктор підійшов до столу і постукав пальцем біля ноутбука. – Не псуй свято, Нелю. Дзвони Гені та діставай картку, люди чекають.

Вони стояли перед нею вдвох – зухвалі, галасливі, абсолютно впевнені у своїй перемозі.

Коробки перегородили весь прохід, свекруха вже господарською рукою тіснила її речі у шафі, а чоловік чекав, що вона, як і всі три роки до цього, повернеться для порядку та покірно сплатить його чергову авантюру.

Неля опустилася на край табурету біля столу. Вона глянула на криво поклеєний стик шпалер у передпокої, що вже пузирився біля плінтуса, і притиснула долоні до колін.

Потім підняла голову, двома клацаннями мишки видалила таблицю замовлень і закрила кришку ноутбука. Слідом взяла зі столу телефон та набрала номер постачальника.

– Гено, привіт, – чітко промовила вона, дивлячись прямо в обличчя чоловікові. – Щодо завтрашнього відвантаження для Віктора – повний відбій.

– За його замовлення я більше не ручаюся. Якщо звернеться сам – відпускай товар лише за стовідсотковою передоплатою. Так, зовсім. Дякую, бувай.

Неля поклала телефон на стіл і підвелася.

– Ти що твориш? – Віктор навіть пішов плямами. – Я ж сказав, мені завтра о восьмій ранку піна потрібна! Без твоєї знижки мені оптовики потрійну ціну заламають!

– Завтра о восьмій ранку, Вітюшо, ти підеш шукати собі і піну, і бухгалтера, і нове житло, – без натиску відповіла Неля.

– Безплатна обслуга закінчилася.

– Ти з глузду з’їхала?! – верещала Іванна Терентіївна, кидаючи купу кофт назад у баул. – А на що він працюватиме? Там же оренда за бокси сплачена!

– А ось нехай продасть свій директорський кросовер і докупить собі хоч ціле озеро шампуню, – Неля підійшла до вішалки, зняла з гачка шкіряну куртку чоловіка і дістала зі свого гаманця пару купюр.

– Тримай, Вітюшо. Це тобі розрахунок за поклеєні шпалери в передпокої та кран, що підтікав. Решти не треба.

Вона засунула гроші в кишеню його куртки і простягла її чоловікові.

– Нікуди я звідси не зрушу! – свекруха вчепилася обома руками в дверцята шафи. – Ми свої гроші пустили! Мені ночувати ніде!

– Ночувати ви можете у новій машині генерального директора, – відповіла Неля. – Салон там просторий, крісла розкладаються. А у моїй квартирі стороннім робити нічого.

– Нелю, ну годі дурницею маятися! – Віктор одразу зменшив тон і спробував запобігливо зазирнути їй у вічі. Ну, погарячкували ми з мамою, ну не порадилися. Давай ми поки що коробки з килимом на лоджію приберемо, а ти Гені передзвониш, га?

– Я ж без твоїх постачальників за два тижні вилечу в трубу!

– Обов’язково вилетиш, – погодилася Неля, підхопила згорнутий бордовий килим і виставила його за поріг на сходовий майданчик.

– У вас рівно п’ятнадцять хвилин, щоб забрати свої баули. У сусідньому під’їзді вантажники шафу виносять – якщо не впораєтеся самі, я їх покличу на допомогу.

– Та ти ще лікті кусатимеш! – заголосила Іванна Терентіївна, згрібаючи коробки і вискакуючи в тамбур за килимом.

– Ми за місяць такі оберти піднімемо, що ти до нас на уклін прибіжиш, та я тебе й на поріг не пущу! Ходімо, Вітюшо, нічого перед цією скнарою принижуватися! У готелі переночуємо, ми тепер люди при машині та при справі!

Віктор схопив зі столу коробку з тістечками, буркнув собі під ніс прокляття і поплентався з баулами за матір’ю.

…Минуло півтора місяці. На розлучення Неля подала наступного ж ранку, а зимові шини чоловіка з лоджії виставила в загальний тамбур і написала в повідомленні, щоб забрав до суботи.

З «вищою бізнес-лігою» у Віктора вийшло саме так, як вона і передбачала.

На третій день один із вживаних апаратів спалив проводку у всьому боксі, найняті мийники без авансу розбіглися, а коли настав термін платити за електрику та ремонт щитка, «директорський» кросовер довелося спішно віддати за пів ціни перекупникам.

У суботу вдень Неля поверталася з крамниці і побачила біля під’їзду старенький, іржавий легковик сусіда по гаражу.

Біля відкритого багажника метушилися Віктор у витягнутому светрі й Іванна Терентіївна – у пом’ятому плащі та розпатланим рудим чубчиком.

Вони вдвох прив’язували мотузкою до верхнього багажника на даху цей бордовий килим і намагалися впхнути в салон зимові шини.

– Ворушись давай, горе цибулеве! – на весь двір шпигала сина Іванна Терентіївна, підштовхуючи шину коліном.

– Комендантка у гуртожитку сказала, якщо до вечора за ліжко-місце не внесемо, вона наші коробки на вахту виставить!

– Мою двушку загубив, машину профукав, тепер сам у гумових чоботях у господаря боксу чужі колеса б’єш за борги!

– Мамо, ну хто ж знав, що постачальники такі крохобори виявляться! – огризався Віктор, витираючи чоло рукавом, і тут помітив Нелю біля під’їзду.

Обличчя його одразу витяглося, але вже за секунду він гордо підняв підборіддя.

– Ну що, задоволена? – крикнув він через двір.

– Це все через тебе! Підрізала крила чоловікові на самому зльоті, затиснула відпускні у вирішальний момент!

– Точно, змія підколодна! – одразу ж перейшла на невістку Іванна Терентіївна, погрожуючи їй кулаком з-за дверцят машини.

– Зурочила Вітюшину справу від чорної заздрості! Ну нічого, ось він зараз з господарем розквитається, ми нове місце знайдемо і ще розкрутимося на зло тобі!

Неля подивилася, як вони з лайкою втискуються в тісний салон під брязкіт погано прив’язаного килима на даху, і тільки з легкою усмішкою похитала головою. Як кажуть, – недолугим закон не писаний…

You cannot copy content of this page