Нонна здавала квартиру в оренду. Так вийшло. У когось жодної немає квартири, а в неї, на біду, ще до весілля однокімнатна та двокімнатна у власності виявилися.
Однокімнатну, батьки подарували одразу після закінчення школи. Заздалегідь подбали, іпотеку брали, щоб доньці посаг забезпечити. А двокімнатна від бабусі перейшла.
Нонна з Кирилом оселилися після весілля у двокімнатній. Про наявність другої квартири Нонна йому чомусь не розповіла відразу. Іншим голова зайнята була. А потім мати, Віра Андріївна, порадила:
– Не сказала, і правильно. Не треба йому всього знати поки що. Мало що. Нехай працювати намагається. А то в нього й стимулу не буде, все йому готове, на блюдечку з облямівкою.
– А дізнається про другу квартиру, умовить тебе обидві продати, й купити одну велику, і це буде вже спільно нажите майно. І при розлученні – половину в тебе відчахне.
– У нас, мамо, взагалі-то, кохання. Ми тільки-но одружилися, любимо один одного, і розлучатися не збираємося! Між нами не має бути секретів!
– Кохай, хто ж тобі не дає? Але приказка така є – вік із чоловіком живи, а всієї правди йому не розповідай! Запам’ятай! Кохання міцніше буде.
Нонні ця премудрість не дуже сподобалася, але матір, все ж таки, вона послухалася. Секрет зберегла.
Рік квартира порожня стояла. А потім у них син Едік з’явився, на одну зарплату Кирила жити стало важкувато.
І запропонувала Віра Андріївна дочці:
– Ти однокімнатну здавай, шукай квартирантів. Чого дарма простоює? Гроші ж не зайві будуть. Я допоможу, якщо що. Подобово здавати, кажуть, вигідно. Клопіт більше, але й грошей теж.
– А мені на пенсії однаково робити нічого. Та й батько твій скупуватий щось став, копійки не випросити. А тут і мені щось перепаде.
Так, з подачі Віри Андріївни, і закрутився їхній невеликий “бізнес”.
Хто тільки не побував у їхній квартирі – відряджені, студенти-заочники, закохані парочки… Тільки підлітків із їхніми «днюхами» не пускали.
Одні заселялися на ніч, інші на кілька тижнів, чи місяців. Ціну господарі не заламували, за порядком та чистотою стежили, тож мешканці були майже завжди.
– І не кажи нічого своєму, – радила мати, – нехай це твої особисті гроші будуть. Я батькові теж нічого не повідомляю. Не обов’язково чоловікам знати про всі жіночі таємниці. Нехай радіють, що ми в них на шпильки не просимо.
Коли Едіку виповнилося два з половиною роки, почала Нонна водити його в дитячий садок, і з’явилося в неї більше вільного часу, щоб допомагати матері в їхньому таємному бізнесі.
В один із днів, прийшла вона, як завжди, навести лад у квартирі, змінити білизну, помити підлогу та сантехніку перед заселенням нової закоханої парочки.
І ось, відчиняються двері, і входить її коханий Кирило з довгоногою пекучою брюнеточкою, років вісімнадцяти!
Вони дивилися один на одного, онімівши від несподіванки, й не знаходячи слів.
Першою прокинулася Нонна:
– Ти? Ну ні хріна собі! Що ти тут робиш? Хто це? – Вказала вона на брюнетку.
– А ти? Що тут робиш? – луною відповів Кирило, розгублено кліпаючи очима, та озираючись назад, шукаючи виходу.
– Це моя квартира, я тут господиня, – випалила вона, – а це хто?
– Нууу, хто… Міла…
– Яка ще, Міла?!
– А яка ще ти тут господиня? – пішов він у наступ. – Я не зрозумів щось! Ти брешеш, і просто прибиральницею тут працюєш? Чому я не знаю?
Міла швидко зникла. Вони й не помітили, як вона розчинилася, бо почали з’ясовувати стосунки.
Довелося Нонні всю правду розповідати. Кирило слухав, не вірячи своїм вухам.
– Це значить, ти вже заздалегідь до розлучення готувалася прямо з весілля? Не довіряла мені, в обмані підозрювала? Ох, нічого собі!
– Дякую мамі, вона підказала. Виходить, вона мала рацію, не можна було тобі вірити!
– Та в мене це так, вперше, розвага невинна. А ти!
– Безневинна?! З коханкою квартиру винаймати?! Ах ти… Та ти…
– Ти її бачила? Що в мене може бути з нею? Один невинний вечір, коли дружина незрозуміло, чим займається. Якби ти була вдома, мені не довелося б по дівках бігати!
– Ах, це я винна? З хворої голови на здорову? – Нонна розплакалася і розлютилася на себе, на чоловіка, на матір, на брюнетку за її надто довгі ноги.
Що тепер буде? Кирила вона кохала, хотіла якнайкраще, заробляти намагалася. І раптом, захоплена ним на місці злочину, як шахрайка. Звичайно, образиться він, вона теж образилася б. Ну, мама!
А мама теж образилася, коли дочка її звинувачувати почала.
– Хіба я винна, що ти язик за зубами тримати не вмієш? Навіщо йому все виклала? Сказала б, що покоївкою підробляєш, чи як там… клінінгом, чи що.
– Не знаю… Хитрішою треба бути, а ти… язик без кісток! Де ж мудрість жіноча? Ще й мене приплела, а як батько про все дізнається?
І Юрій Петрович довідався. Кирило зателефонував тестеві, та поцікавився, чи відомо йому, чим його дочка з дружиною займаються?
– Не таємниця це, Нонна квартиру здає квартирантам. Чим ти не задоволений?
Юрій Петрович працював у дослідницькому інституті, і завжди був на своїй хвилі, занурений у наукові розрахунки та досліди, мало цікавлячись сімейними проблемами.
Але коли Кирило докладно розкрив йому весь «злочинний» план мами з донькою, він теж зацікавився:
– Ану-но, старенька, дай звіт, куди гроші поділа від здачі квартири?
Зібралися на сімейній раді, бурхливо почали обговорювати, хто винен.
– Ми для сім’ї намагалися, достаток щоб був, і гроші у мене додаткові на господарство, – говорила Віра Андріївна, – адже в тебе снігу взимку не випросити. А цей, – тицьнула вона у бік зятя, – взагалі, пройдисвіт, коханок завів! Мала я рацію!
– Я теж для сім’ї намагаюся, на двох роботах орю, – обурився Кирило, – щоб кохані дружина і син нічого не потребували. А ви в мене за спиною до розлучення готуєтеся!
– Який старанний! – плакала Нонна. – І спритний! Всюди встигає, і на двох роботах, і з коханками!
– Та кажу ж, це вперше. Сама пропадаєш вічно, незрозуміло де. Таємниці якісь. Не буде цього більше, слово честі. Ну хочеш, лясни мене.
Він виглядав таким нещасним, що мені хотілося обійняти його і втішити.
– Пательнею? – Запитала Нонна, вдаючи, що встає з крісла.
– Порішиш ще, – заступився Юрій Петрович, – вибач його, з ким не буває. Бачиш, покаявся, кохає.
– Щоооо? – Розвернулася всім тілом до нього Віра Андріївна, – з ким буває? Ти теж мені зраджуєш?
– Було сто років тому. Схаменулась! Минулим поросло.
– Ах ти… Професор задрипаний! Це ти мені що таке кажеш?
– Я все одно тебе вибрав. – Він підморгнув Кирилу.
– Коротше, всі гарні, родички, – підсумував Кирило. – Одні брехуни. Значить так. Пропоную, обидві квартири продати, та купити нову, велику, у хорошому районі.
– І! – Він підняв палець вгору, запобігаючи всім запереченням, – шлюбний контракт складемо, по закону, і справедливості.
– Ні, не згодна я, – захвилювалася Віра Андріївна, – вам однієї квартири поки що вистачає. А другу здайте на тривалий термін, дохід пристойний.
– А я взагалі ще тебе не пробачила, – сказала Нонна, – йди до своєї Міли.
Кирило спробував її обійняти, але вона вивернулася, і пересіла трохи далі.
– Ото була б одна квартира, не було б жодних проблем, – пробурчав Кирило, – розвели тут купу квартир, і трясуться над ними.
– Зрозуміла, старенька? – посміхнувся Юрій Петрович. – І навіщо ми з тобою надривалися, іпотеку виплачували? А я казав!
– Яка я тобі старенька? – Образилася Віра Андріївна, – Я молодша за тебе!
І все-таки вони зробили так, як запропонував Кирило. Продали обидві квартири, купили одну велику та нову, і склали шлюбний контракт.
А теща невгамовна, ідею нову подала:
– Едік росте, не встигнете озирнутися, наречений буде. Чи не час задуматися про те, щоб забезпечити його житлоплощею?
– Може, купимо і для нього квартирку? І знову новий головний біль! Боже, невже все життя доведеться заощаджувати? А там внуки підуть…
