Ми познайомилися з Мишком на одній зі студентських вечірок. Я тоді перебрала зі спиртним. Пам’ятаю прокинулася, а поряд він – симпатичний, веселий і такий самий напідпитку. Мені стало якось ніяково. Зібралася. Виїхала додому. Побачила його наступного дня.
– Гей, Лисичка, як ти? Все добре? – Запитав Мишко. Це він через руде волосся так мене називав.
Відчула якусь незручність. Щось буркнула під ніс, на кшталт, все добре, але сильно поспішаю. Виглядала, як ідіотка. Надалі намагалася не траплятися йому на очі.
Не знаю, що було гірше: звинувачувати себе за розпусту чи відчувати симпатію до людини після першого тісного спілкування?! На допомогу прийшли батьки. Помітивши мою дивну поведінку, мама провела серйозну розмову. За взаємним рішенням мене перевели до сусіднього університету. Більше Мишка я не бачила.
Минув час. Закінчила університет. Влаштувалася працювати в одну рекламну фірму. Все йшло добре. Познайомилась із дівчиною. Вона була старша на кілька років. Ми якось одразу потоваришували. Кілька разів сходили в кафе, кіно. А влітку вона запропонувала поїхати на море.
– Я буду зі своїм нареченим. Бери й ти свого. Добре проведемо час. – казала вона.
На той час у мене нікого не було. Я погодилась. Планів на літо ніяких, а тут таке. Була шалено рада. Домовилися зустрітися вранці на автобусній станції. О 8 годині підлітаю до зупинки, а там – моє зникле диво.
– Привіт, Лисичка.
Я завмерла. Серце шалено калатало. Ще тоді в голові промайнуло: “Ноги в руки й бігти”. Але ж як пояснити подрузі, чому я вже біля автобуса передумала.. Раз вже зібралася треба їхати. Лариса з Мишком щебетали всю дорогу. Я ж – ловила на собі його погляд, але вдавала, що все нормально. Самій було гидко, що мене гризуть ревнощі.
На відпочинку солодка парочка всюди була разом. Я одна. Потім приїхав друг Мішин. Лариса намагалася мене з ним звести. Але Олег виявився нудним і прискіпливим скупердяєм, готовим виїхати чужим коштом. Не люблю таких. Загалом у закоханих відпочинок пройшов на ура. Мій же котився до біса. Я страшенно заздрила Ларисі. Мишко виявився галантним, добрим і нежадібним. Варто їй тільки заїкнутися про якесь бажання, він одразу його реалізовував.
Наприкінці відпустки я була готова розірвати Ларису. Настільки її сюсюкання мені набридло. Але тут з’явився Сергій. Високий, смішний, із сусіднього міста. Приїхав відпочивати із друзями. Я його якось одразу зачепила. Він від мене не відходив. З його допомогою нескладно було забути про хлопця, що так і не став моїм хлопцем. Нарешті вдалося розслабитися. Але виявилося не все так просто.
Якось я сильно затрималася, і в номер потрапила лише під ранок. Підійматися на свій поверх, а там – Мишко.
– Де ти була? Я як дурень бігаю скрізь та шукаю. Думав – сталося що. – З порога накинувся на мене він.
З чого раптом такий клопіт? Сказала, що то не його справа. Коли хочу, тоді й приходжу. Він же мені не тато і чоловік. Звітувати не повинна. Мишко психанув і пішов. Тоді я не розуміла, що з ним діється. Знизала плечима і в номер до себе зайшла. А у самої всередині приємне тепло. Ревнує. Ха.
Наступного дня Лариса з Мишком вже додому поверталися. Мені довелося затриматись із-за Сергія. Мишко був сердитий. Він довго не розмовляв зі мною. Я зустріла його згодом, коли вже повернулася з відпустки з Сергієм. Зіткнулися з ним у супермаркеті. Побачивши мене, одразу наїхав, мовляв, чого це я з малознайомим хлопцем вирішила залишитися. Мало що в нього на думці.
Я знову обурилася, сказавши, що то не його справа. Зрештою, у нього була своя дівчина. Він психанув і сказав, що я нерозумна, не бачу очевидних речей.
– Я дурна? Дай мені спокій. Іди до своєї дівчини та одружуйся з нею. А мені мозок не треба виноси, я тобі не дружина.
– Ну й одружуся. – Сказав він і з люттю відштовхнув тацю з продуктами. І пішов.
Все, сказане мною, відразу забулося. Згадала про це за кілька тижнів, коли мені зателефонувала Лариса. Вона сказала, що виходить заміж та запрошувала на весілля. Мене ніби блискавкою шандарахнуло. І тут я зрозуміла. Чого вже сперечатися?!
Втріскалася я в Мишка по самі вуха. Але ж він реально одружується. Помчала до нього. Відчинив двері. І тут сталося все без слів. Прокинулася в його обіймах. Він щасливий, я теж. Ідилія. Але лише весілля на носі. Сказав поговорить із Ларисою і все пояснить. Повірила.
Яке ж було моє здивування, коли я дізналася, що весілля все ж таки буде.
На урочистість не пішла. Плакала весь вечір. Приїхав. Вибачення просив.
– Розумієш, не можу відмовитись. Її батько – мій бос. Мені підвищення обіцяли, хороший оклад, квартиру купили. Але ти не бійся. Це не на довго. Потерпи трохи. Встану на ноги й тут же розлучуся.
Повірила. Після весілля зустрічалися з ним потай. Чекала. Сподівалася. Ось-ось розлучиться. Минуло два роки. Та ж волинка, мовляв, потерпи. Знову довірилася. Ще через два – все повторилося. Втомилася чекати. За мною став доглядати колега. Вирішила позлити коханого. Дізнавшись про наш зв’язок, Мишко психанув, напився до чортиків, мало не вбився. До лікарні потрапив.
Вже
