– Я знайду людину, яка про мене дбатиме, тремтітиме, як над порцеляновою лялькою, він і стане спадкоємцем, або його діти! – А ти блукай чужими кутами зі своїм інженером! – Роздратовано репетувала мати

– Ромо, ти не проти, якщо моя мати деякий час поживе з нами? – Чоловік дивився на Настю, і нічого не розумів.

– А що сталося? Чоловік її вигнав, чи сама розлюбила?

– Я тобі не казала, але останнім часом мама помічала, що Семен Дмитрович холодно почав до неї ставитися, а три дні тому сказав, щоб вона їхала, бо він приведе в будинок іншу жінку.

– Крім, як до нас, їй нікуди податися. Не забувай, в чиїй квартирі ми живемо.

Роман ніколи не забував про це. Він, коли збирався одружитися з Анастасією, мав свої плани на життя.

На першому місці стояло житло. Він уже придивився квартиру, яку продавали за безцінь, щоправда, був потрібний великий ремонт, але дах над головою буде, все інше – з часом розв’яжеться.

Сподівався, що придбати ту квартиру йому допоможуть весільні гроші. Проте Антоніна Тимофіївна перед самим весіллям доньки заявила, що чоловік, з яким вона зустрічається, кличе її до себе, і вона залишає житло Насті.

– Весільні гроші краще витратите на весільну подорож.

Романа не втішила така пропозиція. Він не звик кидати гроші на вітер. Щоб жити таким веселим та безтурботним життям, спочатку потрібно створити міцний фундамент, а потім уже думати про розваги.

Ця ідея зовсім не сподобалася чоловікові. До майбутньої тещі він ставився нейтрально, жити в неї під боком ніколи не збирався, тим паче, залежати від когось фінансово. Але Настя була рада до божевілля від такого подарунка матері.

І коли Настя нагадала йому, що він живе на чужій житлоплощі, здригнувся. Теща на весіллі була зі своїм чоловіком. Семен Дмитрович мав вигляд заможної людини.

Роман знав, що він має свою адвокатську контору. Має квартиру у місті, котедж у передмісті. Його автівці можна було тільки заздрити. І теща пурхала, як дівчинка.

Романові здалося, що Антоніна Тимофіївна не дочку видавала заміж, а себе, бо була в центрі уваги. Тільки й чулося:

– Це мій Семен, привітайте мене з таким чудовим вибором.

Насправді тещу частіше вітали, ніж молодят. Семен Дмитрович ходив по залі павичем. Був у Романа якийсь сумнів, щодо цього, але хто він такий, щоб висловлювати свою думку?

Треба ж, минуло лише три роки, і теща повертається. Жити він із нею під одним дахом не збирається. Настя йому щось доводила, але його думки були вже далеко.

Він сьогодні вночі обов’язково має полазити в інтернеті. Дружина знає, що дещо на рахунку він має. Щоправда, він хотів спрямувати свої заощадження в інше річище, але житло головніше.

– Рома, ти чого задумався? Мама нас не збирається виганяти. Сказала, що поживе пару, трійку місяців, а там щось придумає.

– Якщо ви з матір’ю вже все обговорили, вирішили, навіщо запитувати мою думку. Я хто такий тут? – Роман хотів додати, що він досі зареєстрований у своїх батьків.

– Мама дуже страждає. Вона могла б пожити у тітки Віри, але сам розумієш, там до неї такої уваги не буде. Та й дядько Валера почав часто прикладатися до пляшки. Мама каже, що її сестра живе у справжньому пеклі.

– Це все? – Роман зібрався підійматися з крісла, щоб сісти за робочий стіл. Найближчим часом він має здійснити свій план.

– Мамі дуже гірко, сумно, я переживаю за неї, тому відмовила її від того, щоб вона пожила у своєї сестри. Мама ще сподівається, що Семен Дмитрович прийде до тями, та покличе її назад.

Роман усміхнувся, з віком жінки не змінюються, продовжують вірити в дива, яких немає і ніколи не буде. Людина сама робить своє життя, саме про це, років із сімнадцяти, йому говорив батько.

– Настя, годі нудити. Нехай теща приїжджає, та живе.

– Романе, за нею треба ще з’їздити. Мама сказала, що бажано сьогодні, – Романові постійне ось це «мама, мама» вже впоперек горла встало.

Він уявив, що буде, якщо до цього слова буде додана людина, яка потребує втіхи. Настя зовсім забуде про чоловіка.

Анастасія ж у цей час думала, що мати з ними швидко забуде свого чоловіка. Допомагатиме дочці по дому, тому у Насті звільниться багато часу, вони зможуть довго гуляти, розмовляти. Хто ще підтримає Антоніну Тимофіївну, як не дочка.

Вона бачила, що чоловік не в захваті, але йому, мабуть, важко зрозуміти, що вона відчуває. Адже він виріс у повній родині, де батьки разом із першого дня свого весілля. Настя часом їм заздрила і хотіла, щоб вони з Романом прожили так само.

Через два дні Роман узяв відгул і з’їздив по тещу, яка жила в іншому місті. Здавалося, Антоніна Тимофіївна дякувала йому від щирого серця, на обличчі була щира посмішка.

– Дякую, діти, що не кинули матір напризволяще. З вами поряд я швидко про все забуду.

Весь вечір Настя танцювала біля матері, як біля маленької дитини. Коли вони лягли в ліжко, Роман запитав дружину:

– А які у твоєї матері плани на подальше життя?

– Плани? – Настя не тільки широко розплющила очі, а й піднялася на ліктях.

– Так. Вона ж не весь час сидітиме на нашій шиї? Їй треба шукати роботу.

– Рома, ти чого? Дай мамі трохи відійти, встигне знайти роботу. Вона ж не в чужих людей живе, а з дочкою.

– Ні, це я до того, що вдень ми на роботі, а тещі доведеться весь час сидіти з похмурими думками. Чи не краще відразу бути серед людей, поринути в роботу, так її стрес швидше пройде.

Настя обсмикнула чоловіка і запропонувала спати, тому що вранці їй доведеться раніше встати, щоб приготувати повноцінний сніданок на трьох.

Роман уже став уявляти, як теща господарює на кухні, і раптом від дружини чує таке. Йому довелося відвернутися до стінки, бо Настя лягла з краю, щоб не будити чоловіка рано.

Анастасія вирішила захистити матір від усіх домашніх обов’язків, хоча б спочатку. Вже за тиждень вона не так болісно реагуватиме на розставання з чоловіком. Про те, що певною мірою мати сама винна в тому, що трапилося, нікому сказати не могла, тримала в собі.

Настя вперше побачила Семена Дмитровича з матір’ю, коли поверталась із роботи, вони стояли біля під’їзду.

– Ось, доню, познайомся, це мій чоловік, який кличе мене до себе. Він удівець, каже, що йому терміново потрібна господиня в будинок, – Настя дивилася на Семена Дмитровича, він їй здався пихатим індиком, на обличчі було написане самолюбування.

Вдома мати їй розповіла, що Семен у їхньому місті у службових справах. Зустрілися вони на судовому процесі, на якому Антоніна Тимофіївна виступала, як свідок.

– Доню, уявляєш, Семенові сподобалося, як я розповідала про те, що знала та бачила. Він каже, що все було так докладно та ґрунтовно, що у нього до мене не виникло жодних питань. А коли дізнався, що я працюю вчителем іноземної мови, одразу запросив мене в кафе.

– Мамо, може, ще зарано думати про своє нове заміжжя, – два роки тому Анастасія ледве вивела матір із депресії після розлучення з Віктором Олексійовичем.

З ним вони прожили понад десять років. Насті подобався цей чоловік, завжди до неї ставився добре, ніколи не підвищував на неї голос.

Адже їй було лише десять років, коли мати привела його в будинок, навіть не спитавши її згоди. Молодій жінці доводиться лише здригатися, згадуючи ті роки. Мати так поринула в нові стосунки, що зовсім забула про дочку.

Тільки Віктор Олексійович їй нагадував, що до осені Насті треба купити нову куртку, чи кросівки. Сам водив дівчинку крамницями, і вибирав обновки.

Мати в цей час була зайнята салонами, фітнесом. Це зараз Настя розуміє, щоб утримати такого імпозантного чоловіка, жінці день і ніч треба думати про те, як тримати себе у формі.

На той час вона по-дитячому ревнувала маму до Віктора Олексійовича. З кожним роком її дорослішання, чоловік все більше їй став надавати знаки уваги.

Допоміг вступити, за домовленістю, на бюджет в університет, бо мав там зв’язки. Анастасія стала помічати його недвозначні погляди.

Коли розповіла про це матері, вона у всьому звинуватила свою дочку, яка часом дефілює по дому в обтислому одязі, та коротких спідницях, тим самим приваблює чоловіка.

Дійшло до того, що Анастасії довелося втекти до подруги, батьки якої поїхали в тривале закордонне відрядження.

Там Настя познайомилася з Романом, який жив по сусідству, та приходив до дівчат, щоб скрасити свої та їхні вечори. З Романом якось у них одразу виникло порозуміння.

Вони гуляли, відвідували театри, кіно. Настя ніколи не забуде того вечора. Вони з Ромою тільки вийшли з вистави, як задзвонив телефон. Їй довелося відійти убік, бо мати так голосно ридала, що їй стало не зручно перед хлопцем.

– Доню, прошу, повернися додому, мені погано, – Анастасія одразу уявила казна-що.

– Мамо, ти захворіла? Чи з Віктором Олексійовичем щось трапилося?

– Сталося, дочка, цей нахаба мене кинув, пішов до молоденької, – ридання не припинялися, як Настя не вмовляла свою матір.

– Гаразд, чекай, я зараз приїду. – Вона відразу попросила Романа, щоб він відвіз її до матері, яка потребувала її допомоги.

Настя давно помітила, що мати в стресових ситуаціях кидається з крайнощів у крайнощі. Дочка ж бачила, як вона стелилася перед Віктором Олексійовичем. Мало що вона могла утнути.

Мати лежала на ліжку і плакала в голос. Попросила вибачення у Насті, бо звинуватила її в тому, чого дочка не робила. Анастасія вибачила її, і повернулася додому.

Близько місяця водила маму до психолога, який порадив ще звернутися до психотерапевта. Потрібно було майже пів року, щоб Антоніна Тимофіївна прийшла до тями після такого потрясіння.

І раптом у матері новий наречений. Особливо дочка не дивувалася, вона знала, що мати живе тільки для себе, та заради себе.

Всі довкола повинні тільки піклуватися про неї, повністю забуваючи про себе. Водночас її мати звикла до забезпеченого життя. Що Віктор Олексійович, що Семен Дмитрович – люди не просто заможні, а багаті, кожен мав свій бізнес.

У них із Романом немає таких грошей. Нехай вони обидва пристойно заробляють, але трикімнатна квартира потребує чимало витрат. Комунальні платежі Анастасія вже не рахує.

Постійно щось ламається, відривається, падає, відходить. Не дуже охоче, але Роман їй виділяє на все це. Чоловік не приховує, що в нього є накопичення, але він відкладає гроші на певні цілі, і розмінюватися по дрібницях не збирається.

Настя з Романом цілком згодна: матері терміново треба шукати роботу, але вона, мабуть, уже відвикла вставати вранці за будильником, та приходити на урок за п’ятнадцять хвилин до його початку.

Ось уже мати живе з ними тиждень, жодного разу не стала біля плити, і не допомогла дочці. Анастасія, як і раніше, поспішає після роботи додому, готує вечерю, миє посуд, а від матері тільки й чує:

– Могла б приготувати щось таке, що саме провалювалося в шлунок, бо доводиться давитися макаронами, чи гречкою. Вам що, креветки шкода для матері купити?

– Мамо, ти тільки Ромі не говори про це, бо він образиться. – Антоніна Тимофіївна схопилася.

– Це він образиться? Живе на всьому готовому, ти ще перед ним прогинаєшся. Зі мною таке не пройде!

– Ти не помітила, який ремонт ми зробили у квартирі? – Зітхнувши спитала Настя.

– Подумаєш, кахель на кухні поклали, та шпалери у всіх кімнатах поміняли. Вони витратилися! Мені що тепер, вам у ноги впасти, і дякувати. – Антоніна Тимофіївна пильно дивилася на дочку. – А чому ти не питаєш, чи є в мене гроші?

– Ну ось питаю. Але я все-таки думала, що твій співмешканець тебе без гроша в кишені не випроводив зі свого котеджу, – мати спалахнула, та підвищила голос.

– За цей тиждень я все витратила. Манікюр, спа-салон. Я що, на твою думку, повинна, як опудало, ходити? Я, взагалі, повинна виглядати на всі сто!

– Мені не завадило б купити нову сукню, туфлі теж настав час оновити. Я хотіла б кудись сходити, а то заточили мене в чотирьох стінах, як заручницю. Одна розвага – телевізор.

– Якщо вся річ у грошах, то ми не зможемо з Ромою тебе так забезпечувати. Бачиш же, що живемо по-скромному.

Антоніна Тимофіївна так посунула стілець, що він не втримався на ніжках і впав. Роман цю розмову не чув. Після того, як теща з перекошеним обличчям вийшла з кухні, пішов дізнатися, що там таке сталося.

– Я дивлюся, у вас уже справа до чубанини доходить, – вирішив чоловік посміятися з дружини. Настя була готова кинутися чоловікові на груди, і заплакати. Але вона не може поскаржитися на матір, яка знову отруює їй життя.

– Мамі потрібні розваги, а грошей у неї на це нема.

– І ти їй мало дала?

– Ні, я не зможу її утримувати так, як їй хочеться.

– Дивуюсь тещі. Вона вдвічі старша за нас, повинна знати, що гроші ми не друкуємо, а заробляємо. Чи не час їй нагадати, щоб влаштовувалась на роботу, або хоча б зайнялася репетиторством. Матері до пенсії ще п’ятнадцять років!

Роман вийшов, Настя налила собі келих чаю, на душі кішки шкрябали. Їй би зараз випити чогось міцного, щоб забутися, але в їхній квартирі такого не водилося.

Вона допила чай, сходила в душ, потім пішла спати. Щоб якось відсторонитися від дійсності, замоталася в ковдру, як у кокон.

Чоловік її розумів, тому потихеньку почав розмотувати.

– Настя, я тут прикинув, нам краще винайняти житло. Вартість буде майже та ж, що ми зараз платимо за трикімнатну. Нехай вона набагато менша, зате нам буде спокійніше та затишніше. – Анастасія терла рукою довгі вії, які вже намочили сльози.

– Розумію. Сама думала над цим питанням. Нам справді мамку не потягнути. Двох зарплат не вистачить на місяць. Але залишити її не можу, доки вона не повернеться до повноцінного життя.

– Та вона з нами ніколи не схаменеться, звикла жити на широку ногу, все, що вона хоче – вийми та поклади.

– Ти як хочеш, від сили я тут можу прожити тиждень, поки підшукуватиму відповідне житло. – Анастасія не могла втратити коханого чоловіка, вона високо цінує його турботу, увагу.

Вона вирішила, що цей тиждень вона використає, щоб довести матері, що їй зарано ще сидіти на шиї у дочки. Вранці вони з Романом поснідали, як раніше, яєчня з трьох яєць, та філіжанка кави. А мати прокинеться, хай сама собі готує.

Антоніна Тимофіївна, прокинувшись, ледь змочивши обличчя водою з-під крана, пішла на кухню, де було шаром покотити. Вона відразу набрала номер доньки.

– Насте, це що таке? Ти чому матір залишила без сніданку? – Жінка приблизно цього і чекала.

– Там у холодильнику яйця, молоко. Крупа, якщо надумаєш кашу варити, у шафі під мийкою.

– Більше нічого не вигадала? Чи тебе цей технар налаштовує проти мене? Запам’ятай, чоловік сьогодні є, а завтра його немає, а мати завжди буде поруч з тобою.

– Перекажи гроші, я щось собі замовлю на сніданок і на обід, бо до вечері я з голоду сконаю, – Анастасія вирішила твердо дотримуватися тієї мети, яку поставила перед собою.

– До получки ще далеко, у мене залишилося тільки на дорогу та на обід. – Мати почала тиснути їй на жалість, плакала і казала, що Настя повинна бути вдячною за те, що вона її на світ божий привела.

– Ти ноги маєш мені цілувати за це!

Кожне слово боляче лунало в серці жінки, але вона витримала цю психічну атаку.

– Заспокойся, не можу я це слухати, – Настя відключила телефон, передчуваючи, які прокляття сипле на неї матір. Вона передзвонила чоловікові.

– Рома, я піду з тобою, шукай квартиру, бажано швидше, я готова жити в нетрях, аби бути подалі від матері.

Вона розуміла, що у всьому сама винна, бо за першим покликом, бігла до матері, витирала їй сльози, заспокоювала. А щойно вона знаходила собі нового хахаля – забувала про дочку.

Матері не доводилося рахувати кожну копійку біля прилавка і думати, чи купити їй паличку ковбаси, чи обійтися двомастами грамами. А може, просто з’їсти булочку з маком.

Думаючи про все це, Анастасія не помітила, як настав кінець робочого дня. Вперше їй не хотілося їхати додому, де на неї чекає розлючена “тигриця”. Була б її воля, вона б дочку роздерла на дрібні шматочки.

Зателефонувала чоловікові, що готова їхати з ним, дивитись підібрані варіанти. Дорогою поділилась із Романом своїми думками.

– Мати мене ніколи не любила. І зараз їй від мене потрібні лише гроші. Цікаво, як вона поведеться, коли ми їй скажемо, що йдемо від неї, залишаємо без засобів до існування.

Чоловік здивовано дивився на дружину. Він ніколи не бачив стільки вогню та рішучості в її очах.

– Теща ж не зовсім з розуму вижила. Зрозуміє, що нема з кого більше тягнути гроші, або піде працювати, або знову почне шукати спонсорів, в особі чоловіків. Вона ще о-го-го…

Роман із Анастасією обрали квартиру з подальшим викупом. Можна було її купити відразу на виплат, але чоловік не звик до того, щоб його фінанси були на нулі. Тому домовилися, причому з розпискою, що за рік вони назбирають грошей, та викуплять її.

Цього ж вечора вони повідомили Антоніну Тимофіївну, яка пригрозила, що, як її не стане, квартира доньці не дістанеться.

– Я знайду людину, яка про мене дбатиме, тремтітиме, як над порцеляновою лялькою, він і стане спадкоємцем, або його діти.

– А ти блукай чужими кутами зі своїм інженером. – Звичайно, те, що почула Антоніна Тимофіївна, її шокувало і привело в жах, тому вона намагалася болючише вжалити свою дочку.

Настя давно знала, що справжньої матері в неї ніколи не було, вона була лише перевалочною базою, де мати могла відігрітися, набратися сил для пошуку чергового чоловіка. Роман із Анастасією переглянулися, і почали збирати свої речі, які за один вечіра забрати не вдалося.

Наступного приїзду вони вже були свідками, як Антоніна Тимофіївна зустрічала на кухні чоловіка, стрибала перед ним, як лисиця перед вороною, щоб поласувати сиром.

Дуже хотілося Насті обсмикнути матір, і нагадати, що старість не за горами. Хотілося б їй побачити, перед ким вона буде стрибати. Але точно не перед Настею – годі вже!

You cannot copy content of this page