– Ну, мамуль, які плани на перший вільний та безробітний день? Га, пенсіонерко? – весело спитала Олена.
Ірина непевно знизала плечима.
– Висплюсь, нарешті. Вимкну цей проклятий будильник і просто спатиму!
Чоловік Георгій посміхнувся:
– І це все? Усі твої справи? Ти весь день у ліжку валятимешся?
Ірина розсміялася:
– Якщо захочу, то буду. Я зараз на пенсії. Все, належний термін відпрацювала, маю право розслабитись і не робити те, що мені не подобається. Може, в’язати почну. Все життя мріяла навчитися в’язати гачком, та все часу не було.
Георгій похитав головою, ніби Ірина сказала якусь нісенітницю:
– Але ж це все нісенітниця. Те, що ти на пенсії, не означає, що в тебе немає справ. Так можна зовсім розлінитися.
Ірина вже збиралася сказати чоловікові щось різке. Але тут у їхню розмову втрутилась дочка:
– Тату, відчепись від мами! Дай їй насолодитися волею!
Георгій криво посміхнувся і пішов на кухню по добавку пирога. А донька підсіла ближче і змовницьки зашепотіла:
– Мамо, ти тата не слухай. Він же просто заздрить, що ти на пенсію вийшла раніше за нього.
Ірина посміхнулася і похитала головою:
– Та я розумію. Просто мені хотілося від нього іншої реакції. Хоч якоїсь підтримки. А не цих постійних причіпок.
– Я тридцять п’ять років вставала о шостій ранку, працювала, додому бігла, потім знову робота по дому. Можна ж хоч раз сказати: «Іро, сонечко, відпочивай спокійно». Без цього невдоволення на обличчі.
Олена присунулася ближче та обійняла матір за плечі.
– Мамо, тато звикне. Він просто не розуміє поки що, як тепер усе буде. Ось побачиш, мине час, і все налагодиться.
Ірина кивнула. Хотілося вірити, що дочка має рацію. Що Георгій перестане чіплятися до її слів і дивитись так, ніби вона зробила щось неправильне. Що пенсія дасть спокій, а не викличе вічне невдоволення у чоловіка…
Вранці Ірина прокинулася і не одразу зрозуміла, що не так. Кілька хвилин вона лежала з заплющеними очима і намагалася збагнути, що змінилося. А потім дійшло.
Вона просто виспалася… Прокинулася сама, без будильника й звичного смиканого відчуття, що проспала і тепер спізнюється.
Їй не треба було схоплюватися, бігти у ванну, перевіряти час і подумки перебирати робочі справи. Не треба було думати про дорогу, папери, звіти та нескінченні дзвінки. Вона тепер на пенсії…
Від цієї думки всередині стало спокійно та легко. Ірина розплющила очі, сіла на ліжку і з задоволеним виглядом оглянула кімнату. Вона солодко потяглася та посміхнулася своїм думкам.
Сьогодні вона нічого не робитиме. Може собі дозволити!
Ірина просто в піжамі пішла на кухню і зупинилася біля раковини. Після сніданку Георгія залишилися брудні тарілки, а на столі красувалися крихти. Ірина трохи спохмурніла, але відразу відмахнулася.
Дрібниці. У перший вільний день вона точно не збиралася псувати собі настрій через бардак.
Вона заварила каву та вийшла на балкон. Ранок був спокійний, двір ще не прокинувся до кінця, і Ірина вперше за роки нікуди не поспішала.
Вона стояла з кухлем у руках і думала, що саме заради цього гарувала тридцять п’ять років. Заради права прокинутися без будильника, випити кави без перегонів і не рахувати хвилини до виходу.
Потім Ірина спокійно поснідала, трохи прибралася на кухні та зібралася в магазин. Купила м’ясо, овочі, молоко, сир та сметану. Додому йшла задоволена, у піднесеному настрої, навіть важка сумка не затьмарювала її день.
Дорогою вона побачила маленький магазин із пряжею. Раніше Ірина пройшла б повз, бо поспішала б додому, до вечері, прання, чи на роботу. Але сьогодні вона увійшла всередину, довго вибирала гачки та кілька мотків ниток.
Ірина вирішила, що більше не засуватиме себе в далеку скриньку…
Георгій повернувся додому ближче до вечора. Ірину він знайшов у вітальні. Вона намагалася в’язати з відеоуроку в інтернеті. Виходило поки що криво. Нитка плуталася, петлі виходили різного розміру, але Ірину це чомусь тільки смішило.
Георгій зупинився у дверях і пильно подивився на дружину.
– Ну що, як перший день моєї пенсіонерки минув?
Ірина задоволено усміхнулася:
– Добре. В магазин сходила, продуктів купила. Потім в’язати почала. Уявляєш, там стільки відеоуроків, я пів дня розбиралася, який гачок для чого потрібний.
Георгій насупився:
– І це все?
– У сенсі?
Він знизав плечима і пройшов до кімнати.
– Ну ти ж тепер удома сидиш. Могла б чимось корисним зайнятися. До матері моєї сходити, наприклад, допомогти їй із прибиранням або приготуванням. Вдома генеральне прибирання зробити. Шафи давно розібрати треба. На полицях он пил лежить…
Ірина повільно відклала в’язання на диван. Гарний настрій, що скрасив їй весь день, почав псуватися. Георгій затримав погляд на клубку ниток.
– А то виходить, ти весь день даремно витратила.
Ірина повільно підвелася зі свого місця.
– Що значить витратила даремно? Я не маю права провести день так, як я вважаю за потрібне?
Георгій стомлено потер обличчя рукою.
– Маєш, звичайно. Просто я думав, що ти…
– В перший же день вилизуватиму всю квартиру? Я відпочити хочу, Гоша! – розлютилася Ірина.
– Все, не бісися, я просто так це сказав, – Георгій попрямував до виходу з кімнати.
Він пішов, тільки Ірина заспокоїтися ніяк не могла. Слова чоловіка її розлютили. Як можна бути настільки черствим?
До самої ночі Ірина просиділа за в’язанням. Їй не хотілося ні бачити Гошу, ні сперечатися з ним.
Вранці вона знову прокинулася ближче до десятої. Потяглася і пройшла на кухню. На столі на неї чекала записка від чоловіка.
– Ірочко, заглянь сьогодні до мами, їй потрібна твоя допомога.
Ірина зім’яла папір і шпурнула його у відро для сміття. Ну, звісно, Гоша хоч так намагався змусити її працювати. Раптом у свекрухи з’явилися справи для неї.
Ірина за дві години стояла на порозі у Валентини Ігорівни. Жінці було вже під вісімдесят років. І хоч її тіло постаріло, язик залишався таким же гострим, як і в першу їхню зустріч.
– З’явилася? Що вирішила, що пенсія – це привід лінуватися? Ні, люба, ти зовсім не змінилася за ці тридцять років! Як була неробою, так і залишилася, – Валентина Ігорівна махнула рукою. – Гаразд, що з тебе взяти, проходь.
Весь день Ірина поралася у квартирі свекрухи. Переставляла дрібні меблі, наводила лад і готувала. Додому вона дісталася на ногах, що не гнуться.
Боліли голова та поперек. Вона ввалилася у квартиру та завмерла. У вітальні горіло світло, а значить Гоша вже був удома. Немов уловивши хід її думок, чоловік з’явився на порозі кімнати.
– О, ти повернулася. Привіт. Ну як там мама?
Ірина уважно вдивлялася в обличчя чоловіка. Намагалася зрозуміти, – він знущається, чи серйозний.
– Ти давно прийшов? – різко спитала вона.
Чоловік миттю глянув на годинник і сказав:
– Години дві тому, а що?
– Чому ти до матері не поїхав?
Георгій знітився, не розуміючи, куди веде дружина.
– А був повинен?
Ірина наступала на чоловіка:
– Повинен! Це ж твоя мати! Чому я сама горбатилась у її квартирі?
Георгій розгубився, його погляд забігав по коридору. А Ірина все більше злилася.
– Я ж втомився на роботі. А ти цілий день удома. Значить, це ти повинна їй допомагати, а не я.
– Ось як? – Виплюнула вона. – Я вийшла на пенсію за віком, Гошо! Я не звільнилася, щоб сидіти на твоїй шиї!
– Тож я маю повне право нічого не робити! І запам’ятай, якщо ти ще раз спробуєш почати мені вказувати, що робити, то пошкодуєш!
Вона розвернулася на п’ятах і пішла до спальні. Руки тремтіли від бурливої агресії. Два дні! Вона на пенсії лише два дні, а вже встигла посваритися з чоловіком.
А у неї були ж такі плани. Відпочити тиждень, потім почати тестувати десятки рецептів, які вона відкладала до нових віників. Вона хотіла затіяти ремонт і думала про купівлю дачі.
Але тепер їй просто хотілося бути одній. Георгій вирішив, що вона стала не пенсіонеркою, а безоплатною робочою силою. Що їй можна вказувати та диктувати, як жити.
Вранці вона вийшла на кухню і застала там чоловіка. Той доїдав останній бутерброд із чаєм.
– Доброго ранку, – буркнула вона.
Георгій слабо посміхнувся і сказав:
– Ти мене пробач, Ірино. Я вчора з Оленкою поговорив, ну, вона мені очі й розплющила. Я просто звик, що ти, як маленький моторчик. Постійно у русі перебувала. І вирішив, що після твого виходу на пенсію так і буде. Але я помилився. Вибач мені.
Ірина сіла навпроти чоловіка і подивилася йому у вічі.
– Гошо, я не могла розслабитися тридцять п’ять років. А зараз хочу спокою!
Чоловік кивнув, і всередині Ірини ворухнувся паросток надії.
Через два роки вона згадувала той день з усмішкою. Гоша більше не вказував їй, не змушував бути корисною.
Він навіть якось зізнався, що така спокійна і розслаблена дружина подобається йому більше. У їхньому домі панували мир та спокій…
Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки! Якщо є бажання читати нові публікації, – підписуйтеся на сторінку!
