Як довго я чекала цього дня! Не подумайте, я в жодному разі не зловтішаюся. Просто справді мені всі ці роки було боляче та прикро. Ось тільки не за себе, а за чоловіка.
На думку моєї свекрухи, я та сама зміюка-невістка. Стала я такою буквально одразу ж. Декілька перших наших зустрічей пройшли успішно. Свекруха за цей час намагалася мене оцінити.
А потім розпочалися маленькі непомітні випади на особисті межі нашої родини. Все як завжди. Лізла зі своїми порадами, маніпулювати намагалася, на совість і жалість тиснути.
Я якийсь час у цю гру пограла, але швидко зрозуміла, що вона за людина. Тому вже через пару років я чоловікові сказала, що якщо йому приносить задоволення спілкуватися з такою токсичною людиною, то ласкаво просимо. А ось я – пас.
За одинадцять років нашого шлюбу свекруха багато чого встигла утнути. Кілька разів було, що чоловік сам припиняв спілкуватися з мамою. Одного разу навіть два місяці тримався. Але вона його так за ці роки підсадила на почуття провини, що припинити це спілкування, що травмує його, він був не готовий.
Коли у нас з’явився син, чоловік уперше почав показувати зуби. Коріння цього, наскільки я можу судити, криється в дитинстві самого чоловіка. Свекруха була тираном у вихованні.
Все дитинство вона сина лаяла та била. Терпіння вона не має ні грама. Ледве що не по її – заводиться миттєво. При цьому вона цього не визнає. Це просто навколо всі такі погані, ходять бісять її.
Я у відносини свекрухи та чоловіка намагалася лізти мінімально. Але повертався він від неї, зазвичай, похмурий. Рідко коли казав, що трапилося. Зазвичай односкладне: “важко з нею” і все.
Цього року наш син іде до першого класу. Він у нас хлопчик кмітливий. Але як у будь-якої людини є свої сильні та слабкі сторони.
Синові погано дається читання. Вже понад рік намагаємось навчити, але фактично тупцюємо на одному місці. Читає син по складах і дуже повільно. Вісім слів за хвилину.
Звичайно, ми як батьки за свою дитину переживаємо. При цьому намагаємось на нього не тиснути, а навпаки – всіляко підтримувати.
Останні два роки свекруха вирішила грати у зразкову бабусю. Почала заходити в гості, щоб спілкуватися з єдиним онуком. Я не забороняю. Головна моя умова – спілкування має проходити обов’язково хоча б при одному з батьків.
Цієї суботи свекруха знову нас відвідала. І вирішила вона запитати в онука, як його успіхи у підготовці до школи. Той і розповів про читання. Бабуся відразу попросила щось почитати.
Побачивши на власні очі, як читає онук, вона відразу почала обсипати мого чоловіка своїми цінними порадами. Свекруха каже, а я на чоловіка дивлюсь і бачу, що в нього очі в буквальному значенні люттю наливаються.
Я таким свого чоловіка ще ніколи не бачила. Не припускала, що його можна довести до такого сказу.
– Ось ти ж швидко в мене навчився читати! Ти в п’ять років читав краще за мого онука. Ось і його вчи так само! – мовила свекруха.
– Це як? Так само як ти, потиличники давати? Щоб сльозами книгу заливав чи що? – знервовано запитав чоловік.
Ой! Що тут розпочалося! Свекруха з крісла аж до стелі підстрибнула. Як почала верещати, що ніколи такого не було. Ніколи вона свого сина не била.
– Та тобі лікуватися треба! У тебе розлад психіки якийсь! Здорова людина таке б рідній матері ніколи не сказала! – крикнула свекруха і побігла до дверей.
Чоловік мені багато чого про своє дитинство розповідав. Тому я свого сина з бабусею ніколи одного не залишала. Хоча, якби ви цю жінку на вулиці зустріли, ніколи б про неї нічого такого не сказали.
А я завжди думала: раз вона свого рідного сина не шкодувала і все дитинство за погані оцінки, та й просто так, лупцювала, то навряд чи вона стане онука шкодувати.
Тепер чоловік мені сказав, що більше він маму до нас у хату не пустить. Тож точно не їй вчити нас як свого сина виховувати. Мабуть, його до глибини душі зачепив той факт, що той травмуючий досвід дитинства, з яким він змушений тепер жити, просто викреслить мати зі своєї пам’яті. Просто: не було такого, ти все вигадав.
Я бачу, що чоловікові важко. Але я невимовно рада тому, що він нарешті побачив всю підлу натуру своєї матері! Хотілося б вірити, що вони знову вже не помиряться.