Як переконати чоловіка, що то була не зрада, а просто захоплення?

Дуже довго наважувалася написати про свою ситуацію. Прошу не засуджувати, а спробувати зрозуміти. Дуже потрібна допомога чи бодай якась порада, бо самій усе виправити не виходить.

З чоловіком ми зустрілися коли мені було 17 років. Він мій перший чоловік, перший, але, на жаль, так вийшло, що не єдине кохання, і в цьому вся біда.

Чоловік старший за мене на 4 роки. Почалося все з простого знайомства у спільних знайомих, а далі неймовірна близька тепла дружба, а вже дружба переросла у почуття, кохання та казку. Чоловік просто ідеал, завжди любив до безумства, носив на руках, переживав, дбав, оберігав від усього, у всіх сенсах замінив мені й батьків, і найкращих подруг. Я не красуня і завжди була гидким каченям, росла в неповній сім’ї, мати мене ніколи не любила і займалася лише своїм особистим життям. І ось чоловік став для мене всім, наче нагорода за все колишнє не щасливе життя.

Ми зіграли весілля з чоловіком, хотіли дітей, будували плани, мріяли зустріти старість разом обійнявшись. Після інституту я пішла працювати за фахом, мені пощастило, мене помітили та взяли у серйозну компанію. Але, на жаль, добре на цьому скінчилося. Все вийшло як у дурних любовних романах та фільмах.

Дівчинка виросла, гидке каченя прекрасним лебедем не стало, але я стала трохи красивішою, ніж була. На роботі й зустріла того іншого. Відразу скажу, що зрад та стосунків не було, були почуття, навіть не почуття, а просто фізичний потяг, але тоді в собі розібратися та зрозуміти цього не змогла.

Йому я теж сподобалася, зараз розумію, що просто досвідчений бабій і знайшов нову жертву для себе. Я довго боролася з собою та своїми почуттями, всі кроки мені на зустріч з його боку одразу ж присікала. Через почуття до іншого мучилася докорам сумління, не могла жити з усім цим, ненавиділа себе і намагалася знайти хоч якийсь вихід. У результаті, коли чоловік влаштував романтичну вечерю я розплакалася і розповіла йому все.

З роботи я звільнилася, вирішила боротися за сім’ю, ми з чоловіком стали разом працювати над стосунками, начебто все виходило, все було добре, але в ньому щось надломилося. Чоловік теж як я, у нього було нещасливе дитинство, важка юність, і щобільше, нещасливе перше кохання та зрада першої дівчини.

Все полетіло в прірву, чоловік, то намагався пробачити і йшов мені на зустріч, то закривався і йшов у себе, відмахуючись, що все нормально. Ми кілька разів розходилися, він відпускав мене і йшов, я його повертала, плакала, ми знову починали все по-новому.

Зараз ми разом працюємо над стосунками, ми разом, але чоловіка не відпускає. Після роботи з психологом я зрозуміла, що то були не почуття, а лише пристрасть, але чоловікові від цього не легше, все одно все це було до іншого, отже, на думку чоловіка, у нас з ним нічого не вийде і наші стосунки приречені. Він не мій чоловік, раз у мене почуття і потяг до іншого.

Чоловіка я дуже люблю, дорожу їм і нашою сім’єю, але як усе виправити не знаю. З дітьми теж не виходить, це також дуже сильно ламає.

Дякую, вимовилася, і хоч трохи полегшало.

You cannot copy content of this page