Коли ми з Єгором одружилися, дідусь віддав нам квартиру. Батьків у мене немає, є бабуся та дідусь, у них було дві квартири. Я єдина родичка і спадкоємиця. Дід запрошував мене до нотаріуса, щоб дарчу зробити, я відмовилася.
Взялися ми з Єгором за ремонт. Квартира була в жахливому стані, ці трухляві вбудовані шафи, вкритий тріщинами паркет, дерев’яні рами, що розсохлися.
Все інше було в нормальному стані: труби поміняні, біла сантехніка, простенькі шпалери, побілка на стелі. Жити можна було.
Насамперед поміняли вікна, та розібрали шафи. Сміття вийшло з десяток величезних мішків, та дерев’яні рами.
Кинули клич по знайомих, хто має вантажне авто, або машину з великим багажником, як варіант, з причепом.
– Навіщо вам машина? Коля з друзями все винесуть, тільки грошей їм підкиньте, — запропонувала свекруха.
Колі було сімнадцять, він навчався в десятому класі й був ще тим лобурякою. Єгор за пропозицію матері вчепився: і грошей заощадимо, і брат підзаробить.
Мені було все одно, хто винесе сміття, аби все опинилося на смітнику. Коля приїхав із парою одноліток. Молоді люди закотили рукава і взялися за перетягування мішків, та рам.
– Ми все винесли на смітник, — підозріло швидко повідомив Коля, і попросив оплату.
Мішків у квартирі не було. Я визирнула в під’їзд, куди ми раніше стягали рами та мішки, там теж не було порожньо. Єгор видав братові гроші на винагороду за роботу, і Коля швидко втік.
Рано ми зраділи. Пішли з Єгором до магазину, вийшли з під’їзду і здивувалися: все наше добро сиротливо кисло біля під’їзду. Єгор зателефонував Колі, зажадав пояснень.
Коля розповів сумну історію про те, що їх запросили в гості дівчата, ось прямо зараз треба було їхати, ще й не з порожніми руками. Коля пообіцяв, що завтра вони приїдуть, і все винесуть.
Сміття пролежало біля під’їзду тиждень. Сусіди вже гнівну записку залишили, тому ми з Єгором самі все до смітника потягли.
Так, як робота виконана не була, Єгор попросив брата повернути гроші. А що взяти зі школяра? Нема чого. Гроші нам повернула свекруха.
Ми до свекрухи з’їздили, і вона простягла нам купюри, Єгор почав відмовлятися, а я гроші забрала і в кишеню поклала. Йшлося про тисячу гривень, стільки я тоді заробляла за день.
Це були хороші гроші, можна було холодильник на кілька днів затарити. Колю залишили без кишенькових грошей за халтурну роботу, але це були вже справи свекрухи.
Мій вчинок свекрусі не сподобався. Той факт, що я безсовісно забрала у неї тисячу, вона запам’ятала, та причаїла образу. Я ж пограбувала, можна сказати, жінку, яка двох дітей одна підіймала.
Яка порядна людина так би вчинила? На думку свекрухи, жодної. Значить порядності в мене нуль цілих і шиш сотих, а сама я приходжуся родичкою відомому містеру Скруджу.
Ми з Єгором давно купили свою квартиру. Ту, яку нам дід віддав, повернули, зараз бабуся та дідусь її здають. У нас двоє дітей, дача, Єгор має машину, скоро купимо авто мені.
Свекруха мене так і не любить. Я ж жадібна і меркантильна, мені тільки гроші потрібні, я за копійку подавлюсь. Страждає від моєї меркантильності не тільки свекруха, а і її син Коля.
Колі, до речі, за кілька років буде тридцятник. І він досі лобур: постійної роботи немає, освіти немає, інтересів немає.
Натомість у Колі є дівчина, з якою він мріє одружитися. Він би хоч завтра одружився, але грошей на весілля нема.
Свекруха впевнена, що Єгор обов’язково дав би грошей на весілля коханому братові, але я, яка за копійку вдавитися готова, не дозволяю.
Саме я є перепоною для люблячих сердець. Чоловік погляд матері не поділяє, прямо їй каже, щоб вона штовхала Колю на роботу.
А у свекрухи все одно я винна: чоловіка під каблук загнала, Колю ненавиджу і зневажаю, скоріше сама гроші зжеру і подавлюся, аніж комусь дам! Горіти мені в пеклі! Що ще можна додати?
