Ми з мамою дуже довгий час були лише вдвох. Ще в лихі дев’яності вона втратила хорошу роботу на заводі, й змогла влаштуватися лише технічкою до школи. Добре, що не в мою.
Зарплатню не платили, харчувалися ми погано, про одяг і не йшлося. Так тривало до мого десятого класу, саме тоді мама зустріла дядька Сергія, і нам стало легше.
Він влаштував її на хорошу посаду в адміністрації, купував нам одяг, та дарував подарунки. Але за рік чоловік зник, залишивши маму в положенні на п’ятому місяці.
Звичайно, сказати, що ми стали жити так само як і до появи дядька Сергія, буде неправдою. Ми стали жити краще, але все одно було тяжко.
Я підробляла, чи то промоутером, чи то офіціанткою. Мій випускний наближався, тож я збирала на гарне плаття. У мами теж було відкладено якісь гроші, вона відкладала їх для ресторану.
Але, сума зборів на урочистість виявилася все одно непідйомною для нашої родини, а зайняти не було в кого. Тому, моя мама вирішила всі відкладені гроші на свято, витратити на візок майбутньому братові.
Звісно, для мене це був удар. Я і так всю школу була мішенню для глузування, тому хоч наостанок я хотіла втерти носа однокласникам гарною сукнею.
Але, за іронією, я навіть відвідати цей випускний не могла. У мене були гроші додати мамі на внесок у ресторан, але тоді не вистачило б на сукню, а без неї все було безглуздо.
Пройшло багато років, я відучилася в технікумі на майстра зі стрижок, а потім постійно вчилася, та працювала. Так, у тридцять років я відкрила свій перший салон краси.
Було тяжко, але я не скаржилася. Все краще, ніж сидіти без грошей, або працювати «на дядька».
Мама так і працювала в адміністрації, на тій самій посаді.
Звісно, зарплати на життя не вистачало, тому вона періодично тягла гроші з мене, під приводом «Матвію треба».
На мої успіхи їй було начхати, їй було важливо лише те, що я заробляю багато грошей. Багато, звісно, у її розумінні.
Для мене це було зовсім небагато, адже треба було платити оренду, зарплатню, оплачувати розхідники, рахунки, та багато іншого.
– Дочко, була сьогодні на батьківських зборах — сказала мені якось мама, щось жуючи. — Уявляєш, на випускний збирають по десять тисяч. Я ледве не випала!
– Так, це кошмар, — погодилася я, розуміючи до чого вона веде цю розмову.
– Перекажи нам п’ятнадцять тисяч. Матвій кросівки собі придивився на випускний. Потім улітку ще поносить, — у її голосі чувся наказний тон.
Я злякалася. Чесно, мені не звикати до подібних прохань, але цього разу по-іншому. Я згадала, як була засмучена, коли не змогла піти на свій випускний через те, що ми не мали грошей. А зараз мама просить мене скинути пристойну суму на випускний брата.
– Мамо, а ти не забула, що я не пішла на випускний, бо ми не заплатили за нього? – нагадала їй я. — А все, що ти відклала на випускний, ти витратила Матвію на візок.
– Я так і знала, що ти згадаєш, — швидко відповіла вона. — Яка ти невдячна. Було і було. Пора б уже забути. Ніхто не винний, що в нас тоді не було коштів!
– Я невдячна? — я не повірила своїм вухам. — Я роками надсилаю тобі гроші! Майже щотижня! Але зараз у мене їх нема. Я щойно за оренду заплатила і зарплатню видала.
– Ну, ти й жадібна. Бог все бачить!
Але відповісти я не встигла, мама кинула слухавку. Сказати, що я була шокована – нічого не сказати.
Звичайно, у мене було п’ятнадцять тисяч, але мені було так прикро, що вона вимагає з мене гроші з початкової школи, хоча свого часу не змогла сплатити мені випускного.
Чим більше я думала, тим більше шкодувала, що зірвалася. Матвій був не винен, що мама так вчинила зі мною. Мені не хотілося псувати йому шкільне життя, тому я вирішила зателефонувати їй, щоб дізнатися, скільки переказати.
– Я вже грошей у тітки Свєти зайняла. Подачок від таких хабалок, як ти, нам не потрібно, — відповіла мені мама.
Коли такі слова звучать від матері, завжди прикро, в яких би відносинах ви не знаходилися. А з урахуванням того, що я їй досі не пробачила інцидент із випускним, мені було ще болючіше.
Я згадала, як підробляла ночами, щоб не брати грошей у мами у студентстві, і як батрачила за двох, щоб мати свій салон. А мати ні краплі не соромлячись, вимагала у мене гроші, в якому б фінансовому становищі я не була.
Я знала, що мама потім зателефонує і перепрошуватиме, коли їй щось буде потрібно. Швидше за все, вона навіть планує потім цю суму за випускний з мене і взяти.
Я вирішила більше не надсилати їй грошей. Запитуватиму Матвія, що йому потрібно, і привозитиму подарунком. Досить спонсорувати мамину безпорадність і власні приниження! Як вважаєте, я маю рацію?
