Зубний біль не відпускав, власними силами було його не вгамувати. Лікарська допомога була просто необхідна і я, стогнучи, рушила в поліклініку.
Сіла в крісло – отримала діагноз – видаляти. Зубами розкидатися, звичайно, не справа, але підштовхувала до будь-якого варіанту, що приносить полегшення. Винна в запущеній хворобі сама, моя нелюбов до стоматологічних кабінетів до хорошого не довела.
Сиджу, зіщулившись вже перед шприцом, загрозливо завислим перед відкритим ротом. Боялася не дарма, голка увійшла в щелепу з третьої спроби при зусиллі.
Лікар, чоловік, чортихаючись, паплюжив багаторазові медичні прилади, яким давно пора займати почесне ветеранське місце відпочинку. Про одноразових шприців поки доводиться мріяти, потерпіть, мовляв, цей дискомфорт, сам страждаю від такої роботи.
Тут слід зазначити, що про одноразові шприци ми вже чули, але, у вільному продажу в аптеках їх ще тоді не було. Час загального дефіциту, поклоніння тим, хто з дефіцитом був на короткій нозі, було в самому розквіті.
Нарешті, щока і язик втратили чутливість, а я, витримуючи належний час, чекаю початку ще більш тяжкої процедури. Тут почувся стукіт підборів, краєм ока я зазначила жіночу фігуру в білому халаті, шукала щось в скляній шафці.
«Віталій Вікторович, тут лежали одноразові шприци, ми отримавши їх, розділили порівну, а тепер їх немає!» – з обуренням сказав дзвінкий голос.
Дантист щось відповів, я зрозуміла, що він заперечує свою причетність до зникнення. Більше в розмову він не вступав.
Лікар не вгамовувалася: «І до Вас і до мене приходять знайомі, мені їх обслуговувати, цим же мотлохом?”, – вона презирливо махнула рукою на використаний шприц, кинутий в стерилізатор.
Зуб був видалений, з ватним тампоном в роті я вийшла в коридор, вирвавши з блокнота аркуш, присіла. Через неможливість усно висловлюватися, я написала: «Лікар зобов’язаний дотримуватися професійної етики й не вести розмов на сторонню тему в присутності пацієнтів.
Більш того, розповідати про якісне лікування знайомих в присутності пацієнта, який не одержав такого ж лікування, аморально, як аморально використовувати нові шприци в особистих інтересах».
Далі, я написала прізвище мого лікаря і прохання передати письмове повідомлення колезі, яка шукала пропажу.
Доктор оторопіло подивився на мене, коли я простягнула йому листок, виходячи, обернулася – обличчя його було похмурим. Він чекав чогось іншого?
